Немає в Україні більш могутнього політика, ніж Путін. Давно відомо, що він всіх переграв, а війна на Донбасі закінчиться, коли він цього захоче. Не захоче – ну, що ж. Крим у принципі тю-тю, тому що Путін не захоче нічого віддавати ніколи, а він житиме вічно, тому що навіть якщо помре, прийде Путін, так влаштована Росія. Росія влаштована так, що Україні смерть.
Немає людей, які б здіймали Путіна на таку недосяжну висоту, на яку його підносять українські професійні патріоти. Звісно, він у них huilo, але при цьому божество нищівної сили. Порошенко вже на що диво, а програв винятково тому, що на те була воля Путіна.
Захід давно лабузниться перед Путіним і заграє, каючись у колись згаряча запущеному режимі санкцій. Єдине, на що сподіваються західні лідери, що Путін увійде в їхнє становище, все зрозуміє і пробачить, вони вдарять по руках і обіймуться. «Велика сімка» лягли і просють, але Путін поки грає у скривдженого і набиває собі ціну. Ціна буде неймовірною.
Будь-який контакт із Путіним знищує того, хто ризикнув. У крайньому разі відразу робить його кремлівським агентом, тому що перед вербувальним талантом російського президента встояти не може ніхто, навіть за телефоном. КДБ у принципі перемогти не можна, на кого КДБ зверне увагу, той свідомо пропав. Меркель, Макрон, Трамп – всі канули в цю безодню. Джонсон поки зайнятий, розбереться з Брекзітом і вивісить на Біг-Бені російський прапор. Ландан із зе секонд кепітал оф Раша.
Геополітична гра: чому Путін пішов на обмін полоненими7 вересня відбувся обмін полоненими між Україною і Російською Федерацією за формулою 35 на 35.
Вступати в будь-які переговори з Путіним можна лише ціною свободи і незалежності України. Якщо Путін вирішив віддати 35 осіб заручників, причому абсолютно чудової якості, значить, на іншому, секретному, боці ваг виявилися якісь катастрофічні для України зобов'язання. Ми просто про них поки не знаємо, але годинник цокає, ось-ось вибухне і всіх накриє. Інакше би нам ніхто нікого не віддав. Пастка для дурнів. Дурні повелися на Сенцова і не помітили, як у них забрали суверенітет. Олеже, ти нам дорого обійшовся.
Нормандський формат – це коли Україну викликали на педраду, де директорує Путін. Україну обов'язково нахлобучать, тому що Захід у Путіна ось де, а від України втомилися, нікому ми, бідні, нещасні і горді, не потрібні. Коли ми не чуємо, західні лідери телефонують Путіну і разом голосно регочуть над нами. Голосніше за всіх сміється Штайнмаєр, тому що він-то знає: його формула – це формула Путіна.
Зеленський або всього цього не знає, і, значить, він повний ідіот, а в ідіота немає шансів проти Путіна. Або Зеленський все знає і прикидається, щоб хитріше здати Україну Путіну, і тоді він той же Путін, тільки в обманному обличчі. Ще на виборах про це попереджали: той, хто має вуха, нехай почує. Україна не почула.
Що так, то сяк – Україні кінець, і ніхто цього не знає і не відчуває краще, ніж українські патріоти. Перший рядок українського гімну давно застарів і звучить знущально. Його би уже і поміняли, але поки Путін не вирішив, чи варто це робити вже зараз або трохи почекати. Адже буде так, як вирішить Путін. Тільки зовсім примітивні люди вважають інакше. Путін сміється над ними. Патріоти теж. Звісно, крізь сльози. Плакати за Україною – таке звичне діло. Але що може бути більш піднесеним і більш солодким?
Леонід Швець, спеціально для «Слова і Діла»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»