Дострокові місцеві вибори у Києві можуть стати реальністю, якщо конфлікт між мером столиці та командою президента Зеленського буде поглиблюватися. Після звільнення Кличка із посади глави Київської міської державної адміністрації чинний мер почав готуватися до нових виборів. Кличко зацікавлений, щоб вони пройшли якнайшвидше, тоді як в Офісі президента не поспішають, можуть навіть почекати до чергових – у 2020 році. Конфлікти між київськими градоначальниками та президентами виникають не вперше. «Слово і Діло» поцікавилось історією цього питання та пропонує подивитись, хто зі столичних мерів та чому не ладнав із Банковою.
Безумовно, конфлікти виникали через бажання утримати чи отримати владу в столиці, а підставою слугувала недосконалість законодавства. Після розвалу Радянського Союзу органом виконавчої влади Києва у 1990-1992 роках був виконавчий комітет Київської міської ради, який обирався Київрадою. У 1992 році запровадили інститут представника президента України в областях, районах, містах Києві і Севастополі, а також районах цих міст. Тоді ж були створені місцеві адміністрації.
Першим представником президента та одночасно головою Київської міської адміністрації був Іван Салій, якого у квітні 1993 року змінив ще один представник президента (Кравчука) Леонід Косаківський. Зазначимо, що представник президента мав статус юридичної особи, гербову печатку та здійснював свої повноваження в одноосібному порядку.
З 1995 року органом виконавчої влади столиці є Київська міська державна адміністрація, яка з 1999 року паралельно виконує функції виконавчого органу Київської міської ради.
Косаківський з липня 1994 року по червень 1997 року був головою Київської міської ради та очолював КМДА у 1995-1996 роках. Коли Кучма в 96-му змістив Косаківського з посади голови адміністрації, призначивши на цю посаду Олександра Омельченка, ображений перший мер Києва звернувся до суду. За рік Косаківського спробували посунути з посади Київського міського голови, яку він обійняв після того, як набув чинності закон 1997 року про місцеве самоврядування.
Вигравши суд, Косаківський не міг потрапити на робоче місце протягом 300 діб – кабінет міського голови охороняла міліція.
Омельченко протримався у кріслі мера 10 років (у 1996-1999 рр. – голова КМДА, у 1998-1999 рр. – голова Київської міської ради, у 1999-2006 рр. – Київський міський голова, голова КМДА). Коли Омельченку виповнилось 65 років, він мав би піти на пенсію, але Конституційний суд, який тоді залежав від політичної волі Кучми, запровадив норму, що президент може призначати головою адміністрації тільки обраного міського голову.
Епоха правління Омельченка завершилася, коли мером обрали Леоніда Черновецького (квітень 2006 року – листопад 2010 року – голова КМДА та з квітня 2006 року по червень 2012 року – Київський міський голова). Після перемоги Януковича на президентських виборах Черновецького спробували усунути від влади за тією ж схемою, звільнивши з посади голови КМДА і призначивши на це місце його першого заступника, регіонала Олександра Попова.
Незважаючи на те, що Янукович добився права призначати голову КМДА, оскільки Верховна рада ухвалила відповідні зміни до закону про столицю (до цього голова адміністрації автоматично ставав головою Київради), популярність Черновецького все одно перевищувала рейтинг Попова, тому треба було в будь-який спосіб уникнути проведення місцевих виборів.
Зрештою регіонали придумали, як вирішити цю проблему. В червні 2012 року Черновецький, проти якого та його молодої команди на той момент було порушено два десятки карних справ, написав заяву про відставку.
На той час вже було ухвалено відповідні зміни до закону про місцеве самоврядування, які дозволяли міськраді приймати відставку мера. Обов’язки мера виконувала секретар Київської міської ради Галина Герега, потім регіонал Макеєнко та представник «Батьківщини» Бондаренко, в яких не було конфліктів з тодішньою владою.
Вибори мера так і не відбулись, допоки Попов не пішов з посади голови КМДА після Революції гідності.
У червні 2014 року на місцевих виборах в Києві перемогу здобув лідер партії «Удар» Віталій Кличко. Оскільки об’єднання «Удару» з «Блоком Петра Порошенка» напередодні президентських виборів у 2014 році було, скоріш за все, фіктивним, то невдовзі між Кличком та Порошенком почалися протистояння, бо новий мер столиці відмовився ліквідувати свою політсилу.
Напруження було відчутним, але не настільки згубним для Кличка, як свого часу війна між Порошенком та Садовим, якого розглядали як реального конкурента на виборах-2019. Хто би міг подумати, що всіх цих зубрів політики обійде шоумен Зеленський, який невдовзі створить монобільшість у новому парламенті.
Нагадаємо, ми писали, чи спробує Офіс президента України «взяти столицю» і які в нього шанси.
Також ми повідомляли, що Богдан не виключає ідеї стати мером Києва.
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»