Недооцінювати протестний потенціал українців – справа дуже небезпечна для будь-якої влади. Нещодавні попереджувальні акції проти погодження Україною «формули Штайнмаєра» були першими масовими заходами, на яких висловили незгоду із діяльністю команди президента Володимира Зеленського.
Тема війни і миру – непроста для українців. А відсутність достатньої комунікації із ухилами до «закритості» в ухваленні ключових рішень непокоїть немалу частину українського суспільства. Можна із впевненістю сказати, що рівень протестності українців за останні кілька тижнів суттєво зріс, втім, ці дані ще замірюють соціологи.
Найголовніше те, що з боку нової влади було б дуже грубою помилкою не зважати на думку громадян, які вирішили донести її за допомогою акцій протестів. І ще більшою дурницею була спроба назвати усі дії протестувальників оплачуваними з кишені зацікавлених політиків чи олігархів.
Насправді, нова влада робить все для того, аби вивести непрості для комунікації теми з-під юрисдикції демократичних інституцій у площину протестів на вулицях українських міст. Отримавши цілковиту перевагу на формування усіх владних повноважень, за давньою українською традицією, влада не забезпечила жодних інституційних запобіжників для врахування дій інакодумців. І все це на тлі вакууму комунікації влади як зі своїми виборцями, так і з власними опонентами.
Звісно, будь-якою напругою у суспільстві скористаються інші спритні політики. Вже зараз зрозуміло, що останній запобіжник «випустити пару», яким завжди була Верховна рада як інститут внутрішньополітичних перемовин серед різних груп впливу, вже не виконує своєї функції. Тож, подальші помилки у комунікації та бездіяльність нової влади лише спонукатимуть до ще більших акцій протестів та занепокоєння в суспільстві.
Чи справді ситуація така безнадійна? Як налагодити комунікацію та якими можуть бути наслідки протестів?
Партнери мимоволі
Поки що акції протестів не мають якого скоординованого центру чи чіткого політичного впливу. Основна маса протестувальників на Майдані формувалась за рахунок позапарламентських «правих» політичних партій – ВО «Свобода» та «Національний корпус», а також менш численного «Правого сектору». Крім того, значну частину противників «формули Штайнмаєра» формували активісти «Європейської солідарності» на чолі із їхнім лідером – п’ятим Президентом України, а нині народним депутатом з однойменної фракції у парламенті Петром Порошенком.
Лист без зобов'язань: чи може Україна відмовитися від «формули Штайнмаєра»Представник України в ТКГ передав представнику ОБСЄ Мартіну Сайдіку лист, в якому держава погоджується з формулюваннями формули Штайнмаєра.
Помітною була також участь партійців від «Голосу» та позапарламентської «Самопомочі». Проте найбільш організованою рушійною силою проти мирних ініціатив та зближення із Росією залишаються організації українських ветеранів АТО та ООС. Саме вони є тим мобілізуючим елементом, який може створити серйозні проблеми для команди Зеленського. І не зважати на реакцію ветеранів було б дуже великою помилкою нової влади, тим паче маючи усі важелі і можливості для того, аби співпрацювати та спиратися у своїй діяльності на цю активну частину суспільства.
Крім того, як і за часів подій 2013-2014 років, нинішні акції протестів матимуть два рушійні крила – умовне «політичне» та більш рішуче «бойове». Перший формується у платформу «Рух опору капітуляції», а більш радикальне «бойове» крило готове оголосити про створення «Штабу опору капітуляції» та здебільшого складається із представників націоналістичних організацій та ветеранів АТО (ООС).
Позапарламентське поле політичних баталій
Було цілком очевидно, що концентрація влади в руках однієї політичної сили викличе зворотню ланцюгову реакцію у суспільстві. Питання лише в тому, що стане відправною точкою для цього процесу та наскільки серйозними будуть помилки нової влади у важливих для українців питаннях.
До чого може привести розведення військ на Донбасі?У МЗС України повідомили, що розведення військ у Петрівському та Золотому, яке мало розпочатися 7 жовтня, не відбудеться, оскільки бойовики порушили домовленість.
До того ж, у «позапарламентській сім’ї» залишилося настільки багато політичних партій, які б бажали знову впливати на державні процеси, що посилення конкуренції було лише питанням часу. Цікаво й те, що саме за сприяння фракції «Слуги народу» було скасовано норму про фінансування політичних партій, які здобули понад 2% голосів виборців, але не подолали 5% прохідного бар’єра. Тож, підстав для «партійного бунту» вдосталь.
Поки що тригером стала ситуація із вирішенням конфлікту на Донбасі, але це лише верхівка айсберга вірогідних причин для протестів. Є ще низка чутливих тем – таких як ринок землі, статус російської мови, формування тарифів та виникнення різноманітних соціально-економічних проблем. За кожну із цих проблемних тем може взятися будь-яка опозиційна партія чи рух, які мають бодай 1-2% підтримки у суспільстві. А із таких малих струмочків може сформуватися, дійсно, потужний протестний рух.
Опозиційні партії висловлюють ідеї із поширення та масштабування протестів вже 14 жовтня – це дуже символічний день, під час якого українці відзначають цілу низку свят. Серед них і нещодавно запроваджений на офіційному рівні День захисника України.
Цікаво те, що контролювати позапарламентський протестний рух вкрай важко. Це те поле діяльності, із яким ще не стикався новий президент та його команда. До того ж, радники Володимира Зеленського поки що намагаються змалювати зовсім іншу картинку для свого шефа, що, безумовно, матиме серйозні політичні наслідки.
Робота над помилками
Вочевидь, для повноцінної комунікації із протестним рухом одних лише відеозвернень недостатньо. Потрібно не боятися вийти до народу та щиро розповісти про свої наміри – це мало б куди більший медійний ефект, аніж не надто переконливі звинувачення в організації підкупу мітингарів.
«Ні капітуляції»: чому акції триватимуть та в чому небезпекаУ містах країни та за кордоном також люди зібралися на віче з вимогою не допустити капітуляції України.
Ще краще було б публічно поговорити із усіма вірогідними стейкхолдерами протестів – не лише із політиками, а насамперед із тими верствами і соціальними групами, на які спирається протест. Це перш за все ветерани, волонтери та лідери думок. При цьому «кабінетна» комунікація, яку нещодавно продемонстрував радник президента Андрій Єрмак, для таких цілей не підходить.
Більше того, якщо нова влада і справді ще зовсім недавно спиралася на величезну кількість своїх прихильників, то в неї є всі можливості винести суспільно важливі питання на всенародне обговорення. Це може бути і референдум, і плебісцит. Принаймні, це було б чудовою нагодою отримати фідбек від суспільства та спробувати прокомунікувати складні питання. Більше того, однозначно знизило б градус напруги у суспільстві.
Однак поки що Офіс президента продовжує дотримуватися відвертої кулуарності в ухваленні рішень, що дедалі більше дискредитує і підтримку самого Володимира Зеленського, та, що найбільш важливо, демократичні інститути транспарентності та зрозумілості в ухваленні державних рішень.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»