Тисячі жителів Каталонії тиждень поспіль протестують на вулицях Барселони. Причина народного гніву – рішення Верховного суду Іспанії кинути за ґрати організаторів референдуму щодо незалежності регіону у 2017 році. Бунтарі перекривають залізничні колії і автошляхи, намагаються блокувати аеропорт Ель-Прат, будують барикади, палять автомобілі, кидають у бік правоохоронців каміння та коктейлі Молотова. Силовики відповідають гумовими кулями, пінометами і масовими затриманнями.
Через надвисокий градус напруги у місті Королівська футбольна асоціація відклала на невизначений термін El clasico – матч між «Барселоною» та мадридським «Реалом», який мав відбутися 26 жовтня на каталонському стадіоні Камп-ноу. Черговий виток протистоянь прихильників ідеї незалежності Каталонії з владою Іспанії був лише справою часу, адже обидві сторони конфлікту варті одна одної.
«Акт помсти»
14 жовтня Верховний суд Іспанії позбавив волі (на строки від 9 до 13 років) 9-х політиків, причетних до організації референдуму щодо незалежності Каталонії у жовтні 2017 року. Конституційний суд Іспанії визнав проведення плебісциту незаконним, тож ідеологів волевиявлення центральний уряд охрестив заколотниками, звинувативши у перевищенні повноважень і замаху на суверенітет Королівства. Серед засуджених опинилися колишні спікер парламенту Каталонії, голова МВС, міністр юстиції і кілька міністрів регіонального уряду. Ще трьох каталонських політиків суд визнав винними у непокорі королівській владі, але лишив на свободі. Жоден з обвинувачених провину не визнав.
Одразу після оголошення вироку на вулиці Барселони вийшли сотні людей. Мітингарі тримали у руках плакати з вимогою звільнити «політичних в’язнів» і закликали приєднатися до протесту однодумців. Підтримав акцію голова місцевого Женералітету Кім Торра (прихильник ідеї незалежності Каталонії). Він назвав рішення суду «актом помсти» і закликав іспанську владу амністувати ув’язнених. Крім того, у спеціальному виступі перед парламентом Каталонії Торра не виключив можливість проведення повторного референдуму.
Референдум у Каталонії: хроніка боротьби за незалежністьАналітики «Слова і Діла» відстежили головні історичні етапи боротьби каталонців за незалежність.
Ситуація швидко вийшла з-під контролю. До Барси почали прибували люди з усього регіону і місто охопив хаос. Зрештою, сам Торра був вимушений звернутися до найбільш радикальних протестувальників з вимогою припинити безлади, які, за його словами, «не відповідають мирному духу руху за незалежність і дискредитують мільйони його прихильників серед жителів Каталонії».
Торра також звернувся до виконувача обов’язків прем’єр-міністра Іспанії Педро Санчеса з пропозицією провести переговори, утім останній її відкинув. Санчес поставив вимогу публічно засудити протести і визнати, що мільйони мешканців регіону виступають проти незалежності. Він також наголосив, що Каталонія не отримає суверенітету, оскільки це суперечить закону Іспанії. Отже, протистояння регіональної влади Каталонії з центральним іспанським урядом знову опинилося у глухому куті, з якого не може вийти майже 15 років.
Демократії тут не місце
Основний аргумент Мадриду, як сильнішої сторони, у суперечках із Барселоною щодо ступеню автономії Каталонії – рішення судів. У 2006 році каталонська влада ухвалила новий Устав (погоджений з королівським урядом і підтриманий на місцевому референдумі), який передбачав розширення прав регіону та визнання його жителів окремою нацією. У 2010 році Конституційний суд Іспанії заморозив дію Уставу, а єдиною нацією, яка визнається державотворчою, визначив іспанську. У 2016 році Конституційний суд Іспанії визнав нелегітимною резолюцію каталонського парламенту про проведення референдуму щодо суверенітету регіону. У подальшому саме на цій ухвалі базувалися затримання та арешти його організаторів. Ставити під сумнів законність рішень позиції Конституційного суду Іспанії немає жодних підстав, але той факт, що центральна влада намагається вирішувати політичні проблеми всередині країни виключно за їх допомогою – поганий знак для демократії.
З іншого боку, референдум 2017 року не підтвердив бажання абсолютної більшості жителів Каталонії вийти зі складу Іспанії, хоча сепаратисти стверджують протилежне. За даними регіонального уряду, «за» проголосували понад 90% учасників плебісциту, але явка при цьому склала лише трохи більше 40%. Соціологічні опитування, проведені Instituto DYN за місяць до голосування, зафіксували: прихильниками ідеї незалежності були 47% місцевих жителів, противниками – 44,4%. Влітку 2019 року кількість опонентів руху за відокремлення регіону від Іспанії зросла до 48,3% (за даними опитування іспанського Центру дослідження суспільної думки). 20 жовтня, на противагу сепаратиським акціям, на площі Святого Іакова у Барселоні відбувся велелюдний мітинг під лозунгом «За єдину Іспанію». Ухвалювати будь-яке рішення щодо настільки важливого питання як незалежність Каталонії без однозначної підтримки з боку суспільства теж навряд чи відповідає демократичним нормам.
Демократія передбачає вирішення політичних протиріч за допомогою пошуку компромісу, а не грубої сили однієї зі сторін. Каталонська криза підтверджує: нав’язування єдиних правил з центру призводить лише до зростання напруги між різними етнічними групами населення всередині країни. Поки ані в Мадриді, ані в Барселоні не будуть готові до компромісів – продовження сутичок не уникнути.
Богдан Машай, спеціально для «Слово і Діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»