Забавно нагадати, найближчої неділі, 27 жовтня, повинні були пройти чергові вибори до Верховної ради України. Відбулися, однак, як відомо, дострокові, на три місяці раніше, 21 липня. Якби інакше, ми б зараз перебували в дещо іншій ситуації, підраховуючи шанси різних політичних сил, порівнюючи дані останніх опитувань, прикидуючи, скільки «слуг» вдасться Зеленському завести до Ради, і як на рейтингу партії позначилися п'ять місяців його президентства. Чого б ми точно не робили – не обговорювали би питання перевірки народних депутатів на поліграфі. Хоча зовсім не виключено, що довелося б робити це пізніше.
Скандали, які відбуваються зараз, і з'ясування стосунків у президентській фракції є очевидним наслідком тієї квапливості, з якою формувався список парламентської команди Зеленського. Причини поспіху абсолютно зрозумілі: Рада не тільки не демонструвала мінімальної лояльності новому главі держави, вона була відверто ворожа. Їх співіснування протягом півроку було б справжнім пеклом. Але і його можна було обернути на свою користь, на користь тотального оновлення.
В ризику дотягнути до виборів в конституційні терміни теж був свій резон. За ті місяці, що розділяли голосування за президента і за депутатський корпус, можна було влаштувати яскраве шоу з відбором кандидатів, залучити до нього найширші кола громадянського суспільства і, дійсно, підібрати сильну команду. Її учасники під час відбору стали би відомі всій країні, познайомилися і попередньо спрацювалися. Нудно б точно не було, а користь для спільної справи вийшла б чимала. Та й кадрова лава для виконавчих органів під час такого конкурсу теж би значно розширилася, туди ж досі пхають кого завгодно, а потім, за кілька місяців, звільняють, як сталося вже з низкою очільників.
Навряд чи тоді вийшло б взяти рекордні 73%, але цей результат був несподіванкою для самих «слуг», вони на нього не розраховували. Крім того, не факт, що взяли б набагато менше: хвиля президентської кампанії, на якій проїхали учасники парламентських виборів, просіла би і для Порошенка, і для Тимошенко. Зате міг би набути популярності «Голос», якому для переконливого успіху,вочевидь, бракувало запасу часу. І диктували б майбутнє в новому парламенті цікаві свіжі сили. Головне – набагато якісніші, ніж поспіхом вийшло.
Спокуси, яким піддаються нинішні народні обранці, напевно б, нікуди не поділися і в парламенті, сформованому більш ретельно. Стовідсоткового спротиву в цих справах не існує. Але, мабуть, він був би все-таки вище, і завдяки іншій якості законодавців, і завдяки їх командній згуртованості, напрацьованій заздалегідь.
Все це, звісно, порожні фантазії заднім числом. «Перетрахувать», як колись говорив Олександр Лукашенко, доведеться той парламент, який вийшов, інший буде нескоро. Відбір, який повинен був відбутися до каденції, тепер буде відбуватися під час каденції. Поліграф, так поліграф. Антикорупційні органи, так антикорупційні органи. Дуже потрібно, щоб хоч хтось по-справжньому відповів за пропозицію, за згоду прийняти пропозицію.
Дуже добре, що цей скандал відбувся і набрав публічних обертів. Гірше, якщо було би, як завжди: всі знають, що там беруть, знають і скільки, але це залишається таким собі фоновим знанням, яке ні на що не впливає. Хіба що інформує тих, хто готовий брати, скільки вимагати. До речі, показово наразі лунають глузування на адресу «слуг», нібито зазіхнули на абсолютно кумедні суми порівняно з тими, що ходили за минулих скликань. Який жахливий демпінг на ринку депутатської гідності! Хто ж так бере? От раніше люди брали... Із певною вірою, що ті чудові часи неодмінно повернуться. Адже все-таки беруть, так?
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»