Найближчими вихідними відбудеться великий з’їзд партії «Слуга народу» – вперше після того, як політична сила здобула переконливу перемогу влітку цього року на позачергових виборах до Верховної ради. На з’їзді, зокрема, окрім звіту про перший рік роботи, делегати мають обрати нове керівництво партії, а також обговорити і домовитися про вирішення низки важливих питань.
Провладна партія зіткнулася із двома великими ризиками. По-перше, гостро постало питання результативності голосувань у парламенті та партійної дисципліни. По-друге, на часі неприємна розмова про кризові явища в комунікації зовнішній та внутрішній.
Аби якнайдовше зберегти єдність у лавах найбільшої в історії українського парламентаризму фракції, потрібно зробити ретельну роботу над помилками і врахувати досвід попередників. Адже зрозуміло, що як політична партія «Слуга народу» почала свою розбудову зовсім нещодавно і без чіткого плану дій та стратегії не зможе довго втримувати рейтингові позиції. Кредит довіри може швидко вичерпатися, тому розбудовувати партійні комунікації потрібно якомога швидше. Своєрідним маркером можуть стати вже наступні місцеві вибори, які відбудуться у 2020 році.
Доля мегапартій
Великі партії та партійні блоки в українських політичних реаліях не відзначалися тривалим життям. Як правило, їхній життєвий цикл вимірювався 1-2 каденціями парламенту, після чого такі партії або припиняли своє існування, або трансформувалися в інші політичні проєкти.
Разумков підбив підсумки роботи ВР за 50 днівОчільник Верховної ради України Дмитро Разумков підбив підсумки роботи парламенту за 50 днів.
Перший великий політичний альянс було створено у 2001 році – блок «За Єдину Україну». Він мав стати основною рушійною силою для президента Леоніда Кучми на парламентських виборах 2002 року. До блоку увійшли 5 політичних сил, а очолив альянс близький до тодішнього президента політик – Володимир Литвин. Політичний альянс показав непоганий результат, втім очікуваного акумулятивного ефекту не створив – блок набрав лише 11% голосів виборців, що трансформувалося у 101 депутатський мандат. Щоправда, «ЗаЄдУ» об’єднала довкола себе чималу кількість мажоритарників, ставши, по суті, головною парламентською силою у тодішній Верховній раді. Формально об’єднання проіснувало до 2006 року, втім після подій 2004-205 років основні бенефіціари альянсу вже знайшли собі інші політичні проєкти для розвитку і спонсорування.
У 2004-2006 роках на базі кількох політичних сил було вирішено створити блок «НУ-НС», який мав стати опорою вже для нового президента Віктора Ющенка. Втім, доля і самого блоку, і пропрезидентської партії «Наша Україна» були найбільш трагічними в історії українського парламентаризму та партійного будівництва. Ще одну спробу зміцнити політичні позиції тодішнього президента Віктора Ющенка намагався його соратник Віктор Балога, створивши у 2008 році партію «Єдиний центр». Партійний проєкт, хоч і вирізнявся своєю бездоганною технократичною структурою, однак не «злетів».
Найбільшим «довгожителем» серед пропрезидентських мегапартій була політична сила «Партія регіонів». Спочатку вона надала суттєву підтримку для політичної кар’єри Віктора Януковича, а згодом – вже у 2010 році – Янукович опирався на цю політичну силу як надійного провідника свого курсу у парламенті. «Партія регіонів» почала набирати обертів після розчарування українців у політиках Помаранчевої революції, а згодом – посіла позиції лідерів у парламенті VI та VII скликань. Після трагічних подій 2014-2015 років «Партія регіонів» зникла з політичних радарів, залишивши після себе уламки у вигляді партії колишніх соратників експрезидента Януковича – «Опозиційний блок». Щоправда, відновити свій політичний вплив цій силі вже не вдалося – чи не головну роль в цьому відіграло те, що вона втратила левову частину свого електорату через окупацію Донецької та Луганської областей та анексію Криму.
У всіх вище перерахованих проєктах було кілька спільних ознак. Це великі медійні та організаційні можливості, фінансові ресурси, «зрощення» партійних структур із державним апаратом та створення потужного впливу у вигляді так званого «адмінресурсу». Але найголовніше – опора на значну кількість виборців та великий кредит довіри до лідерів цих політичних сил. Щоразу цей кредит рано чи пізно закінчувався, а остаточний розпад політичних проєктів супроводжувався суттєвими змінами у суспільних відносинах.
Ризики у комунікаціях
У мегапартії «Слуга народу» є дві головні відмінності від її попередників, які дають шанс на більш тривале й успішне політичне життя.
Перший місяць роботи Верховної ради: чим запам'яталися «слуги народу»29 серпня відбулося перше засідання Верховної ради 9-го скликання. За перший тиждень роботи депутати внесли більше законопроектів, ніж зазвичай за місяць.
По-перше, партія з’явилася завдяки тренду на «позасистемність», тобто несхожість та відмінність від «традиційної» української політики останніх 28 років. Саме цей фактор гарантував партії та її натхненнику Володимиру Зеленському зростання рейтингів та надання великого кредиту довіри.
По-друге, це нова якість у комунікаціях із виборцем. Справді, і Володимир Зеленський, і «Слуга народу» стали успішними саме тому, що застосували два основних знаряддя – звернулися до виборців без будь-яких посередників і дали проєкцію «української мрії», яку популяризували у створеному телевізійному серіалі.
Щоправда, потрібно визнати, після здобуття влади змінити реальність казковим сюжетом телесеріалу стає дедалі важче. Мрії повинні втілюватися у життя завдяки чіткому плану дій, наполегливій праці та чесній розмови із виборцями.
Останнім часом влада ігнорує небезпеки недостатньої комунікації як зі своїми прихильниками, так і з опонентами. Вочевидь, повним інформаційним фіаско була комунікація щодо так званої «формули Штайнмаєра», яка спричинила акції протестів. Недостатньою є роз’яснювальна робота щодо того, як відбуватиметься процес безпечної реінтеграції Донбасу.
Наступним ще більш небезпечним з точки зору падіння рейтингів є постійні скандали довкола діяльності народних депутатів від провладної фракції у Верховній раді. Більшу частину цих публічних камінг-аутів можна було б уникнути, дотримуючись елементарної інформаційної гігієни.
Нарешті, найголовніша проблема нинішньої провладної партії – відсутність розгалуженої мережі «провідників» провладної політичної стратегії на місцях. В цьому, як правило, і полягає завдання партійних осередків – створення діалогової комунікації. Обрана технологами Володимира Зеленського одностороння стратегія спілкування із громадянами була доречна під час проведення виборчої кампанії, однак її не достатньо для ефективного процесу керування та ухвалення рішень. Влада має давати чіткі сигнали на місця і аналізувати отримані меседжі у зворотньому зв’язку. Інакше втілювати свою програму дій буде дедалі важче, а кредит довіри може бути вичерпаний у лічені місяці.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»