Діячі, яким дозволено робити заяви від імені «команди Зеленського», постійно натякають на стислість терміну, відпущеного фракції «Слуга народу» для ухвалення пакету основних реформаторських законів. Натяки ці звично трактуються громадянським суспільством, болісно розколотим під час і за результатами виборів, як відверта загроза. Люди звикли, що від головної політичної сили, особливо тієї, яка безроздільно домінує у Верховній раді, слід очікувати здебільшого якихось капостей, оскільки практично будь-який сигнал, надісланий зверху, за замовчуванням сприймається з префіксом «зрада».
Водночас публічні згадки про наближення «політичного дедлайну» для фракції монобільшості виглядають, імовірніше, як демонстрація тверезого і реалістичного сприйняття політичної динаміки.
По-перше, і президент Зеленський, і його партія, що зуміли створити за підсумками виборів найбільшу в історії України парламентську фракцію, втрачають підтримку виборців. Передбачати цей процес було легко – після обрання рейтинги помітно падали практично у всіх українських президентів, і не було ніяких підстав сподіватися, що Зеленський стане винятком з цього правила. Завищені, як зазвичай, очікування і віра в здатність нового президента одним чарівним щиглем вилікувати всі національні біди, звісно, не виправдовуються – і підтримка його електоратом закономірно знижується. Дивно, імовірніше те, що рейтинги Зеленського падають повільніше за більшість передвиборчих прогнозів. Політичні аналітики готувалися рахувати дохлих курчат восени, однак поки парламентський курник тримається досить непогано і по-справжньому різкого падіння в ньому немає, хоча спад вже цілком спостерігається. Можливо, процеси прискоряться взимку. Зима, яка, як вчить нас телевізор, наближається невідворотно.
По-друге, крім проблеми підтримки виборців, у парламентській фракції «Слуги народу» є і проблема власної життєздатності. Як би не були медійно роздуті байки про «фракцію весільних фотографів», неможливо ігнорувати той факт, що партійний список «Слуги народу» до парламентських виборів складався вкрай спішно і на безпрецедентно вільних принципах. Зважаючи на те, що партія на ту мить існувала тільки на папері, нічого іншого чекати не доводилося. В підсумку у фракції СН сьогодні є досить жорстке організаційне ядро, яке має забезпечувати її працездатність, і намотаний на це ядро аморфний конструкт зі стразиків, гілочок і ганчірок, які тримаються на соплях і пластиліні і потрібні для зображення кількості мандатів, необхідних для голосування у Верховній раді.
Для нашої теми важливо, що така структура, в принципі, не може бути довговічною. Через свою аморфність вона відверто «гуляє», розвалюється при кожному різкому русі і катастрофічно швидко окислюється в агресивному політичному середовищі (яким нинішня Верховна рада, безсумнівно, є). Для того, щоб утримати фракцію в стані керованості, її потрібно або змастити чимось більш надійним, ніж соплі і пластилін (здогадайтеся самі, чим саме), або запустити її цілеспрямовану реорганізацію – очищення від відверто непотрібних і деструктивних кадрів і заміну їх чимось більш осмисленим. Або варіант не науково-фантастичний – чекати, коли «стразики, гілочки і ганчірочки» самі собою перетворяться в пристойні деталі розумного й ефективного механізму.
Але ані на перше, ані на друге, ані тим більше на третє у «Слуги народу» просто немає часу, а тому екзистенційну кризу фракції монобільшості практично вирішено. І, судячи зі згадуваних вище натяків про наближення «дедлайну», у Зеленського цю перспективу цілком усвідомлюють і сподіваються встигнути ухватили максимум запланованих проблемних законопроектів до того, як фракція впаде через наростання структурної нестабільності. Саме цим викликана необхідність включення горезвісного «турборежима», який, до речі, теж чудово розхитує монобільшість.
«Слуга народу» виключила двох нардепів із фракції. Хто наступний «на вихід»?Із президентської фракції Слуга народу виключили народних депутатів Анну Скороход та Антона Полякова.
Криза, до якої стрімко скочується «Слуга народу», створює передумови для кількох політичних сценаріїв, включно з повним перезавантаженням парламенту (з усіма наслідками, що випливають звідси, і з урахуванням ухвалених на «турборежимі» нових умов гри – якщо, звісно, такі вдасться імплементувати). Зеленський про можливість такого сценарію прямо згадував, проте незрозуміло, наскільки серйозно цей варіант розглядається в його оточенні. Зрозуміло, що так і не відбудована за пів року президентська партія збереже після перевиборів у кращому випадку тільки організаційне ядро, а колишньої всеосяжної підтримки електорату у нього вже не буде.
Інший ймовірний сценарій – розпад монобільшості на кілька фракцій без перевиборів. Фактично такий розпад вже відбувається, і проблема в тому, як він може бути оформлений згідно із законом і регламентом Верховної ради.
Ще більш цікава проблема – після такого розпаду стане неминучим формування парламентської коаліції. А передбачені Конституцією статті парламентського регламенту, які описують процедури створення і принципи існування коаліції більшості, були прибрані з нього «за непотрібністю» при Януковичі і досі не були поновлені.
До речі, багато в чому саме створена відсутністю цих статей регламенту невизначеність дала можливість Зеленському достроково розпустити попереднє скликання Верховної ради. Ця ж невизначеність може зірвати створення нової коаліції, оскільки криза «Слуги народу» стане фактом. І якщо «команда Зеленського», як її представники, заявляють, насправді зацікавлена в розбудові ефективних демократичних інститутів, то без повернення «коаліційних» статей в регламент вона ніяк не обійдеться. Хоча б і на «турборежимі».
Тільки чи встигнуть «слуги» зробити це до «дедлайну»? Зима-то вже близько.
Сергій Бережний, спеціально для «Слово і Діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»