Амністія як один із елементів закінчення конфлікту на Сході України – дуже болюче та вкрай суперечливе питання для українського суспільства, яке вже лунає з вуст перших осіб держави та «висить» у повітрі останні кілька років. Хто підпадатиме під амністію, за якими критеріями, як працюватиме алгоритм визначення в судах: кого амністують, а кого ні? Усі ці питання дуже турбують українське суспільство. Переважна більшість громадян негативно ставляться до самої ідеї амністії та вважають її реалізацію небезпечною для сприятливого розвитку України.
Втім, амністія наразі прописана у покроковому плані дій із мирного врегулювання конфлікту в Донбасі. Ця ж логіка передбачає виконання Мінських угод та, ймовірно, буде закладена в розробку нового закону про так званий «особливий статус» ОРДЛО. Ймовірніше, парламенту доведеться розробити окремий закон про амністію громадян України, які наразі перебувають на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей.
Усі ці питання вкрай чутливі для всіх українців, не лише зважаючи на мирні ініціативи влади, а ще й через те, що на необхідності амністії наполягають у Кремлі. Під час підсумкової пресконференції в Парижі президент РФ Володимир Путін окремо наголосив на цьому питанні. «Не варто затягувати і з виконанням інших зобов'язань, а саме амністії та законодавчій забороні на кримінальне переслідування осіб, що брали участь у подіях на Сході України», – заявив Володимир Путін.
Вже після зустрічі в Нормандському форматі очільник Росії натякнув на сумнозвісну трагедію у Сребрениці 1995 року, яку пізніше Міжнародний суд ООН визнав геноцидом. Саме відсутність закону про амністію і повернення кордону з Росією під контроль України, на думку Путіна, може спровокувати масові вбивства громадян на Донбасі.
Офіційна влада України майже одностайно говорить про єдину позицію – амністія можлива лише для громадян, які не скоювали тяжких злочинів та безпосередньо не брали участі у військовому конфлікті на боці незаконних збройних формувань так званих «ЛНР-ДНР». Зокрема, президент Володимир Зеленський напередодні зустрічі в Парижі зазначив, що на звільнення від кримінальної відповідальності можуть розраховувати лише ті, хто не причетний до вбивств та інших тяжких злочинів проти українських громадян.
Чи означає це, що кожен окремий випадок буде досліджено українськими судами, чи, можливо, закон передбачатиме окрему процедуру визначення: що таке «тяжкий» та «не тяжкий» злочин? Можливо, в законі заздалегідь вкажуть критерії для визначення ступені злочинів, скоєних тими чи іншими громадянами.
Суспільні настрої
Опитування українських громадян, які проводили соціологи наприкінці листопада поточного року чітко засвідчують загалом негативне ставлення респондентів до питання амністії. За даними спільного соцопитування Фонду «Демініціативи» та «КМІС», лише 8% опитаних підтримали звільнення від кримінальної відповідальності для всіх бойовиків, тоді як 63% вважають повну амністію для всіх учасників бойових дій проти українських військ неприйнятним компромісом. Ще 22% вважають, що амністувати можна учасників незаконних збройних формувань, за винятком тих, хто чинив серйозні злочини (вбивства цивільних людей, тортури тощо). І нарешті 25% опитаних громадян України не готові до жодного варіанту амністії.
Попри це, в одному з пунктів Мінських угод є формулювання про «забезпечення помилування та амністії шляхом набуття чинності закону, який заборонятиме переслідування та покарання осіб у зв'язку з подіями в окремих районах Донецької та Луганської областей». У Кремлі особливо наполягають на цьому пункті, тому що розуміють: якщо винні у військових діях проти українців не будуть амністовані, то доведеться вирішувати Росії, що з ними робити. Натомість саме командири бойовиків та очільники так званих «республік» мали би стати основним ядром кандидатів на місцевих виборах, які також мали б відбутися згідно з Мінськими угодами.
Ще в 2014-му році Верховна рада намагалася ухвалити закон про недопущення переслідування і покарання учасників збройного конфлікту на території Донецької та Луганської областей. Утім, документ так і не був підписаний президентом, і це питання довгим шлейфом «зависло в повітрі».
Варіанти реалізації
Ще з 2015-го року діє спеціальна програма СБУ «На тебе чекають вдома», метою якої є можливість амністії для осіб, які добровільно відмовились від участі в незаконних збройних угруповання на непідконтрольних Україні територіях, якщо, звісно, вони не скоювали тяжких злочинів. За всі ці роки такою програмою скористалися лише 383 особи.
Міжнародний досвід свідчить, що в юридичній площині процес реалізації амністії може тривати роками, якщо не десятиліттями. Адже він передбачає тривалий перехідний період деокупації, роботи правоохоронців та судів. Порівняти із іншими кейсами це питання досить важко, адже всі вони відрізнялися і тривалістю конфлікту, і причинами, і наслідками. Очевидно одне – зважаючи на те, що на непідконтрольній території Донбасу може проживати мінімум 3 мільйони населення, процедура амністії для громадян ОРДЛО буде дуже тривалою.
Дискусійним є й питання про амністію військових злочинців відповідно до міжнародних зобов’язань України. За ним амністія не може поширюватися на осіб, які скоїли важкі злочини та воєнні злочини. Також вона не може поширюватися на громадян Росії, які брали участь у збройному конфлікті на Донбасі. Щоправда, аби діяти за міжнародними правилами, Україні потрібно було б ще ратифікувати Римський статут Міжнародного кримінального суду.
Більше того, в рамках підготовки до питання амністії правознавці давно вказують на необхідність вносити зміни до Кримінального кодексу України щодо належної криміналізації міжнародних злочинів. До речі, експерти також зазначають на відсутності достатнього досвіду українських судів у питаннях розгляду таких злочинів як геноцид, воєнні та злочини проти людяності.
Альтернатива амністії?
Окрім організації самого процесу перехідного правосуддя, юристи вказують ще на одну дуже суттєву обставину – можливість вітчизняної каральної юстиції. Враховуючи кількість людей, які справді можуть бути причетними до тяжких злочинів, в українських в’язницях може просто не вистачити місць для відбування покарань.
Що вже казати про інших громадян на тимчасово окупованих територіях, які так чи інакше опинилися в лещатах окупації й хоч не скоювали злочинів, проте були причетними до діяльності окупаційної влади. Саме тому правознавці вказують на необхідність ретельної підготовки законодавства, пропонуючи за чіткими критеріями розділити тих, хто підпадає під військових злочинців, комбатантів, колабораціоністів (тобто осіб, які брали участь в організації влади чи управлінні територіями на чолі з окупаційними військами та їхніми ватажками), решту громадян на непідконтрольній території.
Окрім змін у каральній юстиції, Україні доведеться підготувати власне законодавство до певних обмежувальних заходів, які застосовуються під час деокупації території й також є дотичними до питань амністії. Йдеться про можливість тимчасового обмеження певних громадянських прав (наразі це суперечить Конституції України), наприклад, призначення на посади, можливість обирати та бути обраним, отримати зброю тощо.
Загалом без глибокої дискусії та тривалої підготовки процес перехідного правосуддя може просто спіткати колапс. Водночас відмовитися від дискусій щодо процесу амністії, якщо Україна і справді збирається повертати людей та території, в принципі, неможливо. Саме це питання може як спровокувати, так і зняти соціальну напруженість у суспільстві.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»