Звернули ви увагу чи ні, давно не було президентських відеозвітів. Незабаром місяць, як Володимир Зеленський пообіцяв регулярно спеціально розповідати, як у нього і в нас йдуть справи, зробив це всього двічі й затих.
«Друзі! Раз на тиждень буду щиро ділитися всім, що на душі. Буду розповідати про наші успіхи, перемоги, плани і невдачі (а вони, звичайно, теж є). Сподіваюся, такий формат всім «зайде». Пам'ятаєте, це було в ролику, записаному в русі в морозний день, 25 листопада? 2 грудня президент розмовляв з країною з бігової доріжки, і все, на тому щотижневі «щирі звіти» припинилися.
Гаразд, понеділок 9 грудня пройшов у важких переговорах в Парижі, за підсумками були пресконференція і окремий вихід до української преси, пропустимо. У понеділок, 16 грудня, президент у Фейсбуці написав кілька речень на підтримку футболіста Романа Зозулі, а наступного дня полетів до Баку. Теж жодних відеощиростей. Прив'язка до понеділка, звісно, зовсім не обов'язкова, і можна було би чекати на новий ролик якогось іншого дня тижня, але не сталося. Ні, Зеленський не мовчав, нові пости й відео на його сторінці у Фейсбуці з'являлися, як сьогоднішня грізна заява про примусове закриття гральних залів. Але заявленого формату все це не стосується.
Прем'єр Олексій Гончарук теж заявляв про бажання регулярно, в неформальній стилістиці, доносити до народу цікаве. На YouTube щонеділі стали виходити випуски під назвою «Чашка прем'єра». Пілотний випуск вийшов 24 вересня. Але теж якось ідея не прижилася, останню, п'яту чашку прем'єр випив 28 жовтня, на тому експеримент і припинили. Інколи Гончарук якісь відео викладає, але це класичні тематичні заяви в краватці.
Звісно, рано поки стверджувати, що президент і прем'єр зовсім відмовилися від ідеї постійних задушевних монологів, може бути, йде болісний пошук форми й тональності. Але, якщо що, приклад провалу подібних благих починань у нас є. У листопаді 2005 року прессекретар президента Ірина Геращенко повідомила, що відтепер Віктор Ющенко буде щотижня виступати з радіозверненнями на актуальні теми, а з трансляцією допоможуть радіо «Ера» та Національна радіокомпанія. Перший виступ відбувся 5 листопада, ще кілька разів Віктор Андрійович намагався залучити громадян до радіоприймачів, а потім кинув цю справу, тому що, як відомо, все нісенітниця і суєта суєт, окрім бджіл.
Зовсім не секрет, що такі роз'яснювально-душевні промови ініціював ще Франклін Рузвельт, його «бесіди біля каміна» стали зразком для наслідувачів. Зануреній у депресію, а потім залученій у війну Америці потрібно було нести надію і показувати, що керівництво знає, що робить, і розраховує на підтримку з боку громадян. Хоча потрібно відразу звернути увагу, що американський президент словами не розкидався, за одинадцять років з 1933 року виголосив усього тридцять радіопромов, в 1935-му і 1936-му виступив двічі. Яке там щотижня. Але ж і час був інший, ані соцмереж, ані відеоплатформ, ані багаторічного сценічного досвіду в державного лідера.
Здається, з усього, що може Володимир Зеленський дати людям, регулярні відеоролики – найпростіша штука, яка не потребує майже ніяких зусиль, часу і коштів, а спеціальних навичок йому не позичати. Але ось, виявляється, ніякої простоти немає. Слова національного лідера не можуть бути будь-якими, привід дріб'язковим, емоції нещирими, це не імпровізація при конферансі. Хорошому тексту потрібен могутній контекст, у цьому зв'язку повинен вгадуватися глибокий сенс, який видає стратегічні задуми. Глава держави не може відмовчуватися, справляючи враження, що він розгублений і йому просто нема чого сказати, але й ні до чого уславитися порожнім базікою.
Непроста це робота – вести за собою людей, в тому числі тих, що тебе на нюх не сприймають. Це на концерт приходять шанувальники. У політиці справа йде геть інакше.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»