Україна пережила ледь не один із найбільш доленосних періодів у власній новітній історії. Менше року тому – якраз на Новий рік – відомий шоумен Володимир Зеленський заявив про свій намір балотуватися у президенти України.
До цього моменту оновлення влади в Україні сприймалося, найімовірніше, як дозований та дуже поступовий процес. Неодноразово «нові» політики, потрапляючи до Верховної ради чи на високі посади, досить швидко втрачали довіру виборців, припускаючись певних помилок та поступово «розчиняючись» у просякнутих корупцією та «договірняками» політичних реаліях нашої держави.
Здавалося б, таку «політичну дифузію» міг би зупинити хіба що новий масовий за своєю суттю протестний рух українців. Однак саме 2019 рік став несподіванкою для десакралізації політиків попередньої епохи та буквально виштовхнув нагору справді цілком нових та недосвідчених обранців. Те, що вдалося зробити Володимиру Зеленському та його команді, політологи вже охрестили як «електоральний Майдан». В результаті менше ніж за пів року Україна отримала нового президента, Верховну Раду та уряд. Ну, і звісно, повністю нові реалії життя та порядок денний.
2020 рік стане періодом турбулентності для нової влади. Йдеться не лише про зовнішньо політичні та економічні виклики, але й про фактичну реалізацію задуманого та наобіцяного як самим президентом, так і повністю сформованою під нього більшістю в парламенті та урядом Олексія Гончарука. Саме президент та його Офіс будуть драйверами всіх змін та головними ньюзмейкерами наступного 2020 року. Функцією Кабміну, найімовірніше, стане нейтралізація протестного потенціалу українців, а от Верховна рада може здивувати ближче до закінчення 2020 року.
На все воля президента
Стабільність політичної системи України вже давно так не залежала від рейтингу єдиної людини в державі. Саме зміни у підтримці діяльності глави держави визначатимуть основні політичні вектори розвитку щонайменше у першому півріччі 2020 року.
Сьомий місяць роботи президента: як Зеленський виконує обіцянкиПрезидент Володимир Зеленський з 21 листопада до 20 грудня виконав десять обіцянок і провалив – чотири.
Традиційно, після електорального піднесення та «медового місяця», соціологи фіксували поступове зниження підтримки діяльності Володимира Зеленського. Досить очікувано рейтинги глави держави сповзли з 73% на початку вересня до 52% наприкінці листопада. Втім, подальші заміри соціологів – особливо після зустрічі в Парижі 9 грудня в рамках «нормандської четвірки» – фіксують відновлення довіри до дій президента до рівня 62-63%.
Чому так важливо слідкувати за рейтингом президента? Саме тому, що підтримка громадян наразі є єдиною опорою для діяльності Володимира Зеленського. Ані дії членів його команди, ані домовленості з олігархами та різними групами інтересів не зможуть ґарантувати главі держави стабільного карт-бланшу на здійснення перетворень у державі. Наразі цей кредит довіри ще досить високий, проблеми можуть початися, коли рейтинги впадуть до позначки 30-35%.
Більш реальною та дієвою стає теза про президентсько-парламентську республіку, хоча в Конституції базовим органом, на який спирається вся влада в державі, є парламент. Натомість і доля уряду, і парламенту зараз перебуває в рамках системи взаємовідносин між президентом та громадянами. А якщо точніше, то вимірюється рівнем довіри народу до обраного ними президента держави.
Саме тому перед Володимиром Зеленським стоятимуть низка викликів у наступному 2020 році. По-перше, збереження єдності в команді та нейтралізація будь-яких протиріч. Повністю уникнути їх буде неможливо, але знайти баланс – вкрай необхідно. Не виключено, що нинішньому очільнику Офіса президента Андрію Богдану не вдасться стати такою компромісною для всіх фігурою. Тож не виключено, що відбудеться заміна керівника Офісу президента. Найімовірнішим кандидатом може стати Андрій Єрмак.
По-друге, президенту вкрай важливо подумати про більш ефективну комунікацію з громадянами. Наразі помилок у цій царині дуже багато і якщо ситуацію не змінювати, то доведеться платити відсотками рейтингу. Головне завдання – вберегти довіру українців до дій не лише глави держави, але й його команди.
По-третє – і найважливіше. Володимиру Зеленському доведеться відповідати за результати реформ та перетворень у державі. В 2019 році політичне життя країни склалося так, що саме йому, а не уряду чи Верховній Раді, доведеться тримати головний удар за всі успіхи та провали. Поки що, аби зафіксувати поточний стан справ, у 2020 рік команда Зеленського рухається без карколомних успіхів, але й без сенсаційних фіаско.
Кабмін – вівця на ритуальне заклання?
А от кому варто понервувати вже у лютому-березні 2020 року, то це уряду Олексія Гончарука. Одразу після його затвердження Володимир Зеленський визначив низку важливих завдань, успішність виконання яких стане маркером подальшої політичної відповідальності членів Кабміну.
Ялинка Кабміну: скільки обіцянок міністри виконали в 2019 роціНайбільше обіцянок за рік виконав прем'єр-міністр Олексій Гончарук – 21. Жодної не виконали відразу шість міністрів.
Такими маркерами були два першочергових завдання Володимира Зеленського – знизити тарифи та зробити доступнішим кредитування для населення. Були оприлюднені чіткі строки: кінець 2019-го – початок 2020 року.
Формально уряд демонструє прогрес у напрямку виконання всіх завдань, даних президентом за активної допомоги Верховної ради. Тарифи і справді обіцяють знизити (до того ж, були досягнуті домовленості щодо відновлення транспортування російського газу та погашення тримільярдного боргу «Газпрому»), Нацбанк знизив облікову ставку, що згодом дозволить банкам видавати дешевші кредити, гривня зміцнюється, Держбюджет-2020 ухвалено, співпрацю із МВФ відновлено, Офіс із протидії рейдерству відкрито. В цілому зміни відбуваються за всіми напрямками і, звісно, не так швидко, як очікує суспільство.
Утім, всі ці успіхи уряду йдуть пліч-о-пліч із негативними сигналами. Скорочення промислового виробництва, спекулятивна складова у питанні зміцнення нацвалюти, відсутність прогресу в питанні залучення іноземних інвестицій, все ще великий відтік громадян, які їдуть на заробітки, невизначеність із земельною реформою та приватизацією державних підприємств, а також ще дуже багато маркерів, які є поки що негативними сигналами, однак можуть несподівано перекреслити позитивні здобутки Кабміну.
Тож як би уряд не демонстрував успіхи у 2020 році, при суттєвому скороченні рівня довіри до влади саме Кабмін стане тією першою сакральною жертвою, яку не пошкодують пустити на заклання.
Парламентські тенета
Знаковими у 2020 році будуть процеси, які відбуватимуться в парламенті. Актуальним залишатиметься питання єдності в лавах «Слуги народу». Станом на кінець грудня поточного року фракція зменшилася всього на 2 багнети, що принципово не впливає на можливість швидко ухвалювати рішення.
Підсумки року: які головні обіцянки встигла виконати Верховна радаВерховна рада цьогоріч обмежила депутатську недоторканність і повернула статтю про покарання за незаконне збагачення.
Однак саме голосування останніх двох місяців викликають дедалі більше питань до ефективності так званого «турборежиму», в якому планував працювати Офіс президента із депутатським корпусом нової Верховної ради. Попри те, що доля більшості народних обранців зі «Слуги народу» залежить від рейтингів Володимира Зеленського, нехтування основами парламентаризму ще не приносило користі жодному із українських президентів. Вони завжди програвали, навіть якщо вдавалося легко і на перший погляд безболісно для їхніх рейтингів відрядити парламент на дострокові вибори.
Щодо ймовірності позачергових виборів, то здійснити їх технічно і в законний спосіб у 2020 році буде вкрай важко, адже гарантований Конституцією імунітет парламенту від розпуску закінчується наприкінці липня наступного року. Тож навіть якщо Володимир Зеленський за якихось причин спробує розпустити Верховну раду, новий парламент зможе розпочати свою роботу лише у листопаді наступного року. Більше того, повторити результат зразка літа-2019-го команді чинного президента навряд чи вдасться, а вибори доведеться проводити все ще за старою «змішаною» системою, в якій за половину місць у Верховній раді змагатимуться на мажоритарних округах.
Вірогідно, у 2020-му році ми навряд чи побачимо формальний розпад монокоаліції, однак голосування будуть не такими результативними. Дедалі частіше лунає думка щодо збільшення суб’єктності парламенту, а однією із вирішальних фігур у цьому процесі може стати спікер парламенту Дмитро Разумков. Саме він може як допомогти Офісу президента почуватися сильнішим, так і стримувати непомірні апетити вбік авторитарних тенденцій із посилення президентської вертикалі.
Саме парламент у найбільш кризові періоди для української державності залишався найбільш надійним майданчиком для пошуків спільного та досягнення компромісів. І навряд чи зараз у команді президента є достатньо сильні політичні фігури, враховуючи й самого Володимира Зеленського, які б могли розбудувати сильну авторитарну вертикаль. Остаточно досягти абсолютної влади не вдавалося жодному із президентів, хоча спроби наблизитися були.
Втім, це не означає, що таких політиків зовсім немає в Україні. Цікаво буде поспостерігати за позапарламентським політичним життям наступного року. Саме там будуть відбуватися пошуки альтернатив та становлення нових політичних рухів. Ймовірно, перші результати активізації позапарламентського життя зможемо проаналізувати вже на місцевих виборах, які мають відбутися наприкінці 2020 року.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»