Атмосфера напруження дедалі сильніше відчувається в усьому світі. Україна із купою власних проблем опинилася в епіцентрі протистояння сильних гравців та хаосі наслідків від невиконаних «домашніх завдань» зі своїми найближчими сусідами.
Очікування нової серії масштабної економічної фінансової кризи, наближення повномасштабної війни на Близькому Сході, посилення впливу Китаю, подальший нерівномірний розподіл капіталів та багатств, страшні наслідки екологічних катастроф – усі ці чинники впливатимуть на зовнішню політику не лише України, але й усіх держав світу.
Для України 2020 рік у зовнішній політиці може стати періодом нових викликів. На жаль, наша держава підходить до цього періоду в досить слабкому геополітичному статусі. Це стосується як відносин із найближчими сусідами, так і ЄС, США й особливо – з Росією.
Геополітичне падіння Європи
Вже наприкінці цього тижня федеральний канцлер Німеччини відвідає Москву на запрошення президента РФ Володимира Путіна. Лідери двох держав мають обговорити не лише питання двосторонніх відносин, але й загострення подій на Близькому Сході – передусім ситуацію в Ірані та Іраку. До того ж, сторони планують обговорити Мінські угоди й домовленості, досягнуті на саміті в Нормандському форматі в грудні минулого року в Парижі.
Путін домагається дезінтеграції ЄС і НАТО - ТускЕксглава Європейської ради і нинішній глава Європейської народної партії Дональд Туск впевнений, що метою президента РФ Володимира Путіна є дезінтеграція Європейського союзу і НАТО.
Німеччина зараз перебуває у непростій ситуації щодо своєї позиції реалізації проєкту «Північний потік-2». З одного боку, він може бути вигідний в економічному плані для ФРН, з іншого – суттєво послаблює геополітичні позиції Німеччини. До того ж, напередодні саміту в Парижі у відносинах у провладній коаліції «ХДС/ХСС» та партії соціал-демократій вперше з 2017 року пролунали протиріччя. Саме на цю коаліційну більшість опирається Ангела Меркель, і в разі її розпаду на країну, вірогідно, чекають дострокові вибори, на яких найбільшу підтримку може здобути проросійська за своїми настроями ультранаціоналістична партія «Альтернатива для Німеччини». Тож наразі ФРН – ледь чи не єдиний потужний союзник України у перемовинах щодо Донбасу – перебуває в ситуації непростого геополітичного вибору.
Схоже, інші потужні гравці – Франція, Італія – остаточно визначилися зі своїми позиціями щодо «українського питання». В Європі не бракує відвертих прихильників політики Кремля та тих, які відверто вороже ставляться до інтересів України у боротьбі за свої території на Донбасі та в Криму. Умовними союзниками можна вважати Польщу та країни Балтії. До слова, саме Польща зараз є найбільш послідовним критиком імперської політики Москви. Останній скандал щодо історичного контексту подій початку Другої світової війни спричинив шквал негативної критики вбік Кремля від офіційної Польщі. Однак не слід забувати й про критичні заяви польських політиків убік української сторони – особливо, коли йдеться про історичні події 1943 року, роль «ОУН-УПА».
Ще один впливовий гравець на європейському континенті – Велика Британія – також надовго опинилася серед геополітичних аутсайдерів саме через внутрішню ситуацію, спричинену процесом виходу зі складу ЄС.
Рік Трампа
Наприкінці цього року в США мають відбутися президентські вибори. Плани «Демократичної партії» оголосити до того часу імпічмент президенту Дональду Трампу, найімовірніше, вже зазнали фіаско. А враховуючи фактор кризи на Близькому Сході та високу вірогідність нової війни США із Іраном та Іраком, в яку можуть бути втягнені ледь не всі впливові держави в цьому регіоні – Ізраїль, Саудівська Аравія та ОАЕ, внутрішня політична криза в самих Сполучених штатах Америки може відійти на другий план.
США не збираються розпочинати війну з Іраном – ПентагонУ США заявили, що мають намір покласти край війні з Іраном, а не розпочинати її. Про це заявив голова Пентагону Марк Еспер в інтерв'ю телекомпанії CNN.
«Республіканець» Трамп використав давній американський тригер – страх терористичної загрози з боку ісламських держав. За подібним сценарієм (однак за більш драматичних подій із нападом на башти-близнюки в Нью-Йорку в 2001 році) діяв його попередник на посаді й однопартієць Джордж Буш-молодший. Війна в Іраку та покарання винних у теракті стало лейтмотивом не лише першого, але й другого президентського терміну Буша-молодшого. Тож цілком ймовірно, що нинішня ескалація з Іраном може бути одночасно й частиною передвиборчих маневрів виборчого штабу Дональда Трампа. Принаймні саме республіканці спробують використати цю ситуацію собі на користь й поліпшити шанси на переобрання їхнього кандидата на майбутніх президентських виборах.
У найгіршому разі повторне президентство Дональда Трапма нічого хорошого для України не несе. Адже сподіватися на перезапуск відносин між Україною та США після скандального шлейфу з телефонною розмовою між Трампом та Володимиром Зеленським після обрання його главою держави поки що не доводиться. Занадто високі ризики для Дональда Трампа принаймні до закінчення передвиборчої кампанії в США.
Тож не зважаючи на фінансову підтримку українського оборонного сектору з боку Конгресу США та підтримки Сенатом абсолютною більшістю голосів санкцій проти «Північного потоку-2», сподіватися на ще якісь геополітичні бонуси для нашої держави не варто.
Тиск Росії та пострадянські «лещата»
А от Росія, схоже, лише набирає обертів. Попри санкції, засудження світовою спільнотою за анексію Криму та збитий «Боїнг» рейсу MH-17, Кремль поступово повертає собі імідж «конструктивного переговірника» замість «геополітичного вигнанця».
«Як Жыве Беларусь»: про що не домовились Путін та ЛукашенкоПоки Україна намагається повернути Донбас та Крим, у Білорусі рятуються від занадто тісної дружби з Кремлем. Чи справді існує загроза створення нової союзної держави – дізнавався політолог Олександр Радчук.
Повернення російської делегації в ПАРЄ, успіхи в переговорах щодо «Північного потоку-2», відновлення транзиту газу через Україну та головна роль Кремля в перемовинах у Нормандському форматі – всі ці події повільно, але впевнено повертають геополітичний вплив Росії в світі. Непокарані злочини можуть лише стимулювати імперські апетити Кремля.
Це вже видно в ситуації з Білоруссю. Саме в грудні 2019-го посилилися тенденції щодо так званої «поглибленої інтеграції» Білорусі до складу Росії. Цей процес має суттєвий внутрішній резонанс, ініціаторами якої є опозиційні сили самої Білорусі. Утім, вірогідно те, що саме президент країни Олександр Лукашенко не має впевненості щодо дієвості подібного сценарію, однак на нього потужно тисне Кремль, використовуючи передусім економічні важелі.
Не менш цікавою впродовж 2020 року може бути й ситуація в Грузії. Наразі там триває затяжна політична криза, пов’язана із боротьбою двох політичних таборів: опозиції та провладної партії «Грузинська мрія» на чолі із експрем’єром, проросійським політиком Бідзіною Іванішвілі. Кремль намагатиметься в усім способи зберегти чинний політичний режим, тоді як опозиція, що підтримується насамперед США, спробує переламати ситуацію на свою користь.
Так чи інакше, Україна дедалі частіше опиняється в епіцентрі геополітичного зашморгу Росії. Наступні кілька місяців в Кремлі відбуватиметься широкомасштабна пропагандистська кампанія, метою якої буде якомога ширше залучення лідерів і світових, і пострадянських країн до вшанування 75-річчя перемоги у так званій «Великій вітчизняній війні». Чинний президент України та й вся його команда потрапить у ситуацію внутрішньо політичних «розтяжок» та геополітичного вибору. Росія знову створює фундамент для домінування у порядку денному, затягуючи під свій вплив передусім країни колишнього пострадянського простору.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»