Президент Зеленський у Давосі зізнався, що його метою є перетворення України в місце, де відбудеться економічне диво, і Україна потрапить у підручники, «поряд із кейсами Японії, Південної Кореї, Сінгапуру».
Мета наскільки грандіозна, настільки і банальна: усі хочуть, мало хто потрапляє. Росія ось навіть не Японію – Португалію вже двадцять років, відтоді як Путін оголосив про таку мету, наздогнати ніяк не може, ні за ВВП, ні за продуктивністю праці, ні за тривалістю життя, ні за її якістю. Португалія, щоправда, не воює в Сирії та Лівії, не вторгалася в сусідню Іспанію і не намагалася поставити свого президента Америки, пігмеї духу.
Ніхто не хоче тягнутися далеко позаду провідних країн світу, тим більше, що чим далі від голови і ближче до дупи, тим вірніше насувається дупа і швидше віддаляється голова. А щоб прорватися з аутсайдерів відразу в лідери, потрібно дійсно якесь чудо або катастрофа, яка відкине лідерів на наш рівень, але такий варіант навряд чи когось влаштує.
Економічний форум у Давосі: хто з перших осіб відвідував ВЕФЕкономічний форум в Давосі в 2020 році відвідають близько 53 лідерів держав, серед них Володимир Зеленський і Дональд Трамп.
Мислення категоріями дива добре, оскільки налаштовує на пошук нестандартних рішень, але і погано, тому що систематичне наведення ладу і рутинна повсякденна робота сприймаються як прикрий тягар, що відволікає від захоплюючого «проривного» креативу, доля дрібних людей, недостойних потрапляння в підручники.
Не можна не погодитися з Володимиром Зеленським, Україна несправедливо недолюблена і жахливо недоінвестована, усупереч потенціалу, якому могли б позаздрити три четвертих інших країн. До непристойності убогий стан столиці безпомилково свідчить про щемливу депресію глибинки. Щоб усе це хоч мало-мальськи набуло божеського виду, потрібні сотні мільярдів доларів. Україні конче потрібні шалені гроші – на інфраструктуру, на розвиток. Роздобути їх – справжнісіньке диво, яке можна порівняти з другим пришестям. Звичайно, потрібно вірити в таку можливість і здійснювати всі необхідні ритуали, навіть усупереч підлому питанню: а з якого дива раптом доля розгорнеться до нас іншим, а не вже звичним місцем?
І правда, наскільки готові накликати на свою країну диво дивне керівники, яким несила навіть, наприклад, прибрати з міністерського крісла Арсена Авакова або Павла Вовка з посади голови Окружного адміністративного суду Києва? Невже це складніше, ніж заманити до України недовірливих володарів величезних капіталів? І чому пожвавлення і безумовна підтримка вітчизняного бізнесу здаються зовсім неймовірним дивом, на яке не потрібно і розраховувати, і час витрачати? Президент, щоправда, розповів іноземцям про бізнес-клімат, що змінився у нас, але нехай він це тепер повторить своїм, які знають про цей клімат не за чутками. «Кейс» з дитячим садком у Києві, куди нагрянули силовики, точно може увійти в підручники як показовий: держава не спроможна забезпечити цю послугу людям, а будь-яка самоорганізація громадян, які взялися вирішити проблему, вважається злочинною.
Якщо в Україні запрацюють елементарні речі – закон і цивілізований ринок, це і стане справжнім дивом, яке буде здатне привернути інші чудеса. У мріях про грандіозний євроремонт потрібно знаходити в собі сили хоча б регулярно виносити сміття.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»