В окупованому Сімферополі вирішили подавати жителям міста воду за суворим графіком. Це пов'язано з нестачею води в кримських водоймищах. Ситуація, що склалася, пояснюється тим, що ще в 2014 році, після російської анексії півострова, Україна перекрила подачу дніпровської води в Крим. Збереження «сухої блокади» зараз є єдиним серйозним козирем Києва в боротьбі за деокупацію Криму.
Про майбутні обмеження водопостачання окупаційна «влада» Сімферополя повідомила 5 лютого. Передбачається, що вже з 10 лютого постачання гарячої води буде відключено, крім суботи та неділі, а подача холодної води буде здійснюватися вранці і ввечері за графіком. Це пов'язано із нестачею води у водосховищах, які живлять Сімферополь. «Їх вистачить на період від 90 до 100 днів», – визнають представники окупаційної «влади». Раніше в підконтрольному Росії «державному комітеті з водного господарства та меліорації Криму» повідомляли, що кримські водосховища станом на 24 січня заповнені всього на 30% від проєктного об'єму.
Ситуація, що склалася, пояснюється тим, що ще в 2014 році у відповідь на російську анексію півострова українська влада перекрила подачу дніпровської води в Крим. До початку агресії вода постачалася по Північно-Кримському каналу (СКК), забезпечуючи до 85% потреб півострова. Цього припливу вистачило для того, щоб активно розвивати сільське господарство (в Криму вирощувався навіть рис, що вимагає дуже багато вологи) і в надлишку подавати воду населенню. Але після 2014 року окупаційна влада була вимушена розраховувати на місцеві водосховища, артезіанські свердловини і дрібні річечки. Усе це ставило Крим в залежність від опадів – поки йдуть дощі або падає сніг, вода в Криму є.
Щоправда, є тільки для населення. А ось для потреб сільського господарства, місцевої промисловості та, що найголовніше, російських військових частин, які розташувалися на півострові, води вже не вистачає. Але ж окупанти намагаються перетворити Крим саме на військову базу. Як уже повідомляло «Слово і Діло», станом на осінь 2019 року чисельність російських військовослужбовців у Криму становить 31,5 тисяч осіб. При цьому Росія перекидає до Криму все нові й нові сили, нарощуючи передусім військово-морську складову. Солдатам потрібні не тільки боєприпаси – їм потрібна ще й вода, яку відбирають у населення.
Через це степові райони північного і східного Криму вже перетворюються в пустелю. А в 2020 році через безсніжну зиму нова посуха практично гарантована. При цьому, якщо вірити заявам кримської влади, запасів води вистачить тільки до червня... Що буде потім – невідомо.
Побудувавши Керченський міст і перекинувши до Криму електрику, Росія ні на крок не наблизилася до вирішення проблеми з водопостачанням. Як тут не згадати про те, що передача Криму до складу УРСР в 1954 році була пов'язана саме з необхідністю налагодити подачу води. Ця проблема була вирішена шляхом будівництва Північно-Кримського каналу, звідки до півострову побігла вода з Дніпра. Альтернативи цьому джерелу поки не знайдено.
Які є варіанти в росіян для того, щоб напоїти Крим? Перший варіант – зважитися на військове захоплення українського Причорномор'я для того, щоб взяти під контроль Північно-Кримський канал. Для цього щонайменше потрібно буде дійти до міста Таврійськ на Херсонщині. Саме там у Каховському водосховищі і бере свій початок СКК.
Імовірність такого розвитку подій досить низька. Військова операція таких масштабів, по-перше, не гарантує Кремлю успіху, а по-друге, буде пов'язана з величезними витратами. Це не тільки матеріальні і людські втрати, але й вкрай негативна міжнародна реакція, яка може призвести до нових санкцій щодо РФ, а також звести нанівець усі дипломатичні зусилля Москви, спрямовані на зняття цих обмежень. А на тлі початку в Росії трансферу влади і спроб активізувати процес донбаського врегулювання відкрите вторгнення «зелених чоловічків» в Херсонську область загалом межує з безумством.
Другий варіант – домовитися про відновлення подачі води з Дніпра по СКК. Подібні думки в Україні вже почали з'являтися. Зокрема, глава бюджетного комітету ВР Юрій Аристов повідомив про ідею «продавати воду Криму». Усілякі розмови на цю тему був змушений припинити постійний представник президента в Криму Антон Кориневич, який заявив, що вода з каналу піде до Криму тільки після його деокупації.
Справжніх намірів української влади щодо відновлення водопостачання в Криму не знає ніхто. Але нашим керівникам слід розуміти, що водна блокада анексованого півострова є єдиним важелем впливу на Москву для того, щоб російське керівництво хоча б почало предметно обговорювати тему Криму. Адже військовим шляхом Крим зараз не відбити, а світове співтовариство допомагати нам не поспішає.
При цьому Київ не повинен страждати комплексом неповноцінності. По-перше, перекриття води до Криму стало лише відповіддю на російське військове вторгнення, а значить вина за зневоднення Криму лежить не на Україні.
По-друге, Крим є окупованою територією, а згідно з міжнародними нормами саме окупант несе відповідальність за життя місцевого населення. Як вже йшлося вище, власних водних запасів жителям Криму цілком вистачає. Їх бракує для діяльності російських військових, які відбирають у народу дорогоцінну вологу. Але, на жаль для кримчан, це знову ж таки відповідальність окупантів. Україна абсолютно не зобов'язана турбуватися про долю ворожої військової бази.
І зрештою взяття противника змором – дуже ефективний спосіб облоги. Навіть найбільш неприступна фортеця, якщо їй перекрити воду, рано чи пізно викине білий прапор. Нам залишається лише спокійно почекати.
Денис Попович, спеціально для «Слово і Діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»