Цього тижня стало відомо про кілька важливих фінансових показників, які можна вважати маркерами подальшого критичного стану української економіки.
Передусім стало відомо про те, що вже 5 рік поспіль перекази українських заробітчан суттєво перевищують суми прямих іноземних інвестицій у вітчизняну економіку. За минулий рік ця сума сягнула позначки в 12 мільярдів доларів, що хоч і не критично, але дещо менше, ніж у 2018 році. Це ще одне підтвердження тому, що нинішня «міцність» гривні – заслуга не лише Нацбанку та уряду, але й пересічних громадян, які неактивно підтримують власні родини твердою валютою з-за кордону. Ці гроші дозволяють дещо підживлювати економіку України, хоча більшість із них переважно наповняє сферу торгівлі, сфери розваг та будівництва житла.
По-друге, днями міністр економіки Тимофій Милованов оприлюднив досить реалістичний прогноз: для того, аби наздогнати економічні показники Польщі та досягти співставного рівня заробітних плат, українській економіці потрібно за п’ять років збільшити ВВП на 40% (близько 8% зростання щороку), створити понад мільйон робочих місць і залучити 50 мільярдів доларів прямих іноземних інвестицій. Нині всі ці показники значно менші за прогнози міністра економіки.
Найцікавіше в цій статистиці те, як саме уряд збирається залучати працівників, навіть якщо будуть створені умови для організації 200 тисяч робочих місць щороку. Ще минулого року міністр Кабміну Дмитро Дубілет надав точні дані щодо можливої трудової міграції – з початку 2019 року виїхали за кордон і не повернулися протягом 21 дня близько 1,5 мільйона українців. Тобто цифри ймовірної трудової міграції українців за кордон лише протягом одного року набагато вищі, аніж уряд планує щорічно створювати нові робочі місця.
Загалом таке враження, що слабка українська економіка стимулює своїх же громадян їхати за кордон і працювати на чужий добробут, тим часом задовольняючись та животіючи за рахунок валютних переказів заробітчан. Можливо, не усвідомлюючи цього, і стара, і нова українська влада стимулює створення такого собі нового типу вітчизняної економічної системи, стабільність якої гарантували не лише фінансові надходження від сировинних ресурсів, які загалом контролюються олігархами, а ще б додатково компенсовувались валютними надходженнями від заробітчан? Якщо це так, тоді варто звернути особливу увагу на процеси, які відбуваються на закордонному ринку праці, і загалом створювати окрему стратегію поведінки із українськими заробітчанами. Адже вони – одна з найбільш активних категорій населення. І фактор масової трудової міграції та закордонних заробітків – це потрібно визнати на державному рівні – нікуди не зникне в найближчі 5-10 років.
Рятівне коло з-за кордону
Перекази заробітчан – справжнє рятівне коло для української економіки. В 2017-2018 роках українські трудові мігранти переказали рекордні суми грошей: 12 та 14 мільярдів доларів відповідно. Минулий рік також був досить «врожайним» на перекази, проте експерти вказують на поступове зниження переказів з-за кордону.
З яких країн надсилають грошові перекази в УкраїнуУ 2018 році зі всіх країн світу збільшився обсяг приватних грошових переказів для українців. Тільки з РФ потік грошей скоротився.
Основних причин – дві. По-перше, дедалі більше українців залишаються за кордоном і поступово облаштовуються, переїжджаючи жити вже разом зі своїми родинами. Деякі українці не лише працюють на когось, але й відкривають власний бізнес за кордоном, отримують іпотеку або навіть займаються роботою на фрілансі для українського внутрішнього ринку.
По-друге, середня українська зарплата також поступово зростає. Зокрема, ще в 2016-му її рівень становив близько 6 тисяч гривень на місяць, тоді як у 2019-му – вже понад 10 тисяч гривень. Враховуючи, що національна валюта минулого року продемонструвала дива стійкості, багато українців, які працювали на низькокваліфікованій роботі за кордоном, почали поступово повертатися додому. Щоправда, соціологи вказують на те, що така тенденція спостерігається здебільшого серед громадян віком від 45 років і старших.
Та загрозлива ситуація із трудовою міграцією найбільш здібних громадян у найближчій і середньостроковій перспективі все ще може бути вигідною для українського уряду. Адже українці перераховують величезні кошті з-за кордону для своїх родин або відкладають зароблене, щоб невдовзі в тому чи іншому вигляді вкласти в українську економіку.
Цивілізований підхід до трудової міграції
Дедалі більше країн Євросоюзу почали звертати увагу на українських трудових мігрантів не лише як низькокваліфіковану та малооплачувану робочу силу, але й як гарних спеціалістів у певних галузях, освічених та працьовитих робітників, які намагаються заробити гроші і не розраховують на соціальну допомогу від урядів інших держав. Саме тому такі країни як Польща, Словакія, Чехія, і віднедавна Німеччина – стали збільшувати квоти для легальних робітників з України. Для закріплення легальних трудових відносин українці платять великі кошти в бюджети країн ЄС, проте не завжди отримують омріяну роботу – на цей аспект також варто зважати, аналізуючи закордонний ринок праці.
Макропрогноз уряду: що Кабмін збирається робити з ринком праці та зарплатамиЗаплановане урядом зростання середньої зарплати в Україні порівно з Польщею дещо не збігається із планами, які озвучив міністр розвитку економіки Милованов.
Утім, якщо оформлення таки відбулося, українці можуть отримувати не лише гідну оплату праці, але й медичну страховку та відкрити власний накопичувальний рахунок, аби в майбутньому мати змогу поступово накопичувати собі на пенсію. Водночас в Україні лише замислилися над тим, щоб якось на законодавчому рівні внормувати питання накопичення стажу українськими заробітчанами та можливістю його легалізації для отримання пенсій нашими співгромадянами.
Адже подібних домовленостей із урядами інших держав немає, а це одразу ставить ще більші питання про мобільність українських трудових ресурсів в Європі та й у світі. Якщо робітник знатиме про те, що де б він не працював, але при цьому зможе накопичити собі гідну пенсію, він би легально оплачував страхові внески і для свого накопичувального рахунку, і в бюджет держави, громадянином якої він залишається й де планує отримувати пенсію.
Зупиняти чи стимулювати?
З січня 2016 року в Україні запрацював закон «Про зовнішню трудову міграцію» – поки що це ледь не єдиний документ, який захищає права українських трудових мігрантів.
Вже зараз зрозуміло, що трудова міграція – один із найбільших факторів ризику для вітчизняної економіки на етапі її зростання. Ще кілька років тому більшість українців у віці 30-50 років, які їхали на тимчасові заробітки за кордон, висловлювали бажання повернутися. Утім, згодом виявилося, що рівень заробітних плат – це не єдиний аргумент, заради якого українці шукають кращої долі за кордоном.
Кредити для заробітчан під 5%: міф чи реальність?Президент України Володимир Зеленський заявив, що український бізнес зможе отримати доступні кредити за пільговими ставками від 5 до 9 відсотків.
Відсутність суттєвих змін у податковій політиці, питання легкості ведення бізнесу, доступності кредитних ресурсів, іпотеки, якісного і зрозумілого медичного обслуговування та проведення кардинальної пенсійної реформи – це ті фактори, які все частіше переважають в аргументах для трудових мігрантів обирати постійне життя в інших країнах.
Цікаво, що минулого року в парламенті попереднього скликання був зареєстрований законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо державного захисту трудових мігрантів», яким пропонувалося вдосконалити захист державою прав зовнішніх трудових мігрантів, зокрема в сфері освіти, пенсійного забезпечення та оподаткування. Йшлося про скасування так званого «подвійного оподаткування» доходів трудових мігрантів шляхом укладання відповідних міжнародних договорів та надання податкових пільг трудовим мігрантам і членам їхніх сімей в Україні.
Крім того, йшлося і про створення окремого органу виконавчої влади, який би опікувався формуванням та реалізацією державної політики в сфері зовнішньої трудової міграції. Наразі ці плани вже нова влада вирішила дещо відкласти – натомість президент Володимир Зеленський запропонував мігрантам залишатися й отримувати пільгові кредити на відкриття власної справи під 5-7% річних. В уряді вже навіть відзвітували, що програма кредитування користується попитом, хоча зрозуміло те, що про її ефективність можна буде судити щонайменше за 3-5 років.
Поки що зрозуміло, що українці й надалі надаватимуть переваги заробіткам за кордоном – занадто очевидний весь спектр переваг. Але варто пам’ятати й про те, що трудова міграція – це не завжди проблема в довгостроковій перспективі. За умов розбудови привабливого бізнес-клімату для розвитку малого і середнього підприємництва, зароблені мігрантами кошти за кордоном могли б стати рушієм реформ та змін в економіці України. Експерти Міжнародної організації із міграції дослідили, що кожен п’ятий мігрант готовий інвестувати кошти не тільки в свою родину, але й у діяльність місцевої громади, звідки він й помандрував у пошуку більших заробітків. Саме на ці дані слід зважати і нинішньому, і майбутньому урядам України й розбудовувати державну стратегію на прагматичних цілях – так, як цього досягають уряди сусідніх країн ЄС.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»