Останніми днями різко загострилася ситуація в Сирії. Унаслідок боїв за сирійську провінцію Ідліб з'явилася реальна загроза зіткнення між російськими та турецькими військами. І хоча РФ та Туреччина поки ухиляються від прямого конфлікту, але що станеться, якщо обмін ударами все-таки відбудеться? Тим більше, що час спливає, вже 1 березня Туреччина може перейти до широкомасштабних бойових дій у Сирії.
Сирійська провінція Ідліб є останнім форпостом сирійської опозиції – сил, що протистоять президенту Сирії Башару Асаду. Бажаючи остаточно втихомирити своїх ворогів, наприкінці січня Асад почав наступ на провінцію. Просування підтримувалося проіранськими збройними формуваннями, а також російською авіацією, яку ще восени 2015 року було перекинуто на допомогу чинному президенту Сирії.
Кампанія в Ідлібі розвивалася досить успішно для Асада, поки 3 і 10 лютого сирійська артилерія не обстріляла турецькі спостережливі пости, розташовані в Ідлібі (провінція межує з територією Туреччини). Унаслідок цього нальоту постраждали в цілому 13 турецьких військовослужбовців, у тому числі 5 були вбиті.
У відповідь президент Туреччини Реджеп Ердоган зажадав, щоб сирійські війська відступили за лінію спостережних постів. У разі невиконання цієї вимоги до кінця лютого турецький лідер пригрозив почати велику військову операцію в Ідлібі. При цьому Туреччина вже почала перекидати до провінції війська – піхоту, артилерію і бронетехніку.
Пєсков заявив, що Туреччина не виконує умови щодо СиріїТуреччина не дотримується умов сочинських домовленостей щодо Сирії, досягнутих більше року тому.
Крім того, сирійські повстанці вже отримують від турецької сторони конкретну військову допомогу. Зокрема, збройні формування опозиції розгорнули контрнаступ, який було зупинено лише завдяки авіаудару російських літаків Су-24. Також відомо, щонайменше про два бойових вертольоти армії Асада, збитих повстанцями, завдяки переносним зенітним ракетним комплексам, доставленим із турецького «військторгу».
Не слід, утім, думати, що Ердоган сильно турбується про долю сирійської опозиції. Його мотивація дуже проста: під час попередніх бойових дій біженці, які втікають від Асада, осіли саме в Ідлібі. Тому, якщо режим Асада буде відновлений у цій провінції, сотні тисяч біженців хлинуть саме до Туреччини. Такий розвиток подій вкрай небажаний для турецької економіки, тому в Анкарі хочуть створити в Ідлібі буферну зону для утримання там сирійських біженців.
При цьому Ердоган вже просив президента РФ Володимира Путіна «вплинути» на свого підопічного – Башара Асада. У такий спосіб він поставив господаря Кремля у вкрай незручне становище.
З одного боку, Росія і Туреччина зацікавлені у співпраці. Зокрема, 8 січня Ердоган і Путін урочисто відкрили одну з ниток газопроводу «Турецький потік». Крім того, попри гнів США, Туреччина купила в РФ зенітні ракетні системи С-400.
З іншого боку, Росія активно підтримує Асада і така політика перетворює її в ситуативного противника Туреччини в тому разі, якщо конфлікт в Ідлібі буде розвиватися. І Путін, і Ердоган поки роблять усе для того, щоб уникнути прямого військового зіткнення. Але що буде, якщо сторони все-таки перетнуть червону межу?
Тут потрібно пам'ятати про те, що Туреччина є членом НАТО. Тому ситуація, коли російські літаки почнуть бомбити турецькі війська, може запустити механізми колективної безпеки Альянсу. Негайним ядерним апокаліпсисом це не загрожує, але ось російське авіакрило в Сирії виявиться в смертельній небезпеці. Союзники можуть здійснити ракетний удар по авіабазі Хмеймім, де базуються російські літаки і в найкоротші терміни вивести їх з ладу. Відрізані від постачання, російські військові не зможуть довго чинити опір атакам супротивника.
Утім, для ліквідації Хмейміма зовсім не обов'язково збирати коаліцію західних держав. Турецьких сил для такої локальної операції може виявитися цілком достатньо – завдяки своєму географічному положенню, турки мають на цьому театрі військових дій величезну перевагу і легко зможуть знищити обмежений російський контингент.
Такий результат ставить Путіна перед непростим вибором: або спробувати якось відповісти, що може загрожувати куди більш серйозним військовим конфліктом, або змиритися з поразкою і надовго вийти з близькосхідної гри. За своїми наслідками це загрожує новою Цусімою, коли поразка Росії в російсько-японській війні призвела до російської революції 1905 року.
Тому подальший розвиток конфлікту в Ідлібі не вигідний самому Путіну. Найімовірніше, президент Росії буде змушений виконати побажання «друга Реджепа» і переконати Асада повернутися на вихідні позиції.
Денис Попович, спеціально для «Слово і Діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»