Володимир Зеленський розлютився на Володимира Зеленського, звільнив Володимира Зеленського і призначив Володимира Зеленського. Саме так повинні звучати новини останніх днів, якщо не впадати в зайву деталізацію.
Зміни на рівні державного керівництва є відображенням того, що твориться з основною і, власне, єдиною політичною фігурою, що зосередила на собі суспільні очікування і розчарування. Очікування, як очікувалося, розвіюються, розчарування накопичуються. Зеленський як свій головний виборець розлютився на себе як президента, і як президент на ці емоції зреагував і усунув ті причини, які, як йому здалося, створив колишній, першого розливу, президент Зеленський, поставивши не тих людей на відповідальні напрямки. Той Зеленський вірив, що вони стануть його вірним продовженням, а вони не стали. Знайшли інших. Правда, поки не всіх. І не факт, що знайдені – знахідка.
Велика загадка, чому раптом керівники, які прийшли на зміну вигнаним, виявляться ефективнішими. Поки схоже на сліпу надію, що цього разу пощастить більше, ніж минулого, і підстав для надії, в загальному, ніяких. Страх новопризначених, що випруть, як попередніх, стимул так собі. Виходить, бажання виплеснути роздратування, влаштувавши кадровий розгін, виявилося у президента сильніше, ніж сухі резони усунути причини, які викликали негативну реакцію.
Обличчя нового Кабміну: хто увійшов до складу уряду ШмигаляСвої посади зберегли Аваков, Федоров, Малюська і Криклій. Ще чотири крісла міністрів поки залишаються вакантними.
В арсеналі президента, який продовжує освоювати важелі державного управління, безумовно, повинні бути і інструменти залякування, дієвість влади полягає, крім усього іншого, в домінуючій відсутності сумнівів, що її рішення будуть здійснені, а на шляху їх реалізації ставати собі дорожче. Влада перестає бути владою в момент, коли її перестають брати до уваги. І немає яскравіше свідчення безвладдя, ніж при безуспішній спробі продемонструвати залізну волю. На тлі показної безкомпромісності особливо потворно лізуть в очі компроміси, навмисна рішучістю з головою видає розгубленість. Застосовувати такі сильнодіючі засоби потрібно виключно обережно і рідко, інакше тільки собі на шкоду.
Президенту-новобранці, безумовно, потрібно посилення за рахунок залучення зовнішніх людських ресурсів, гостро потрібні ті самі «нові мізки і серця». Тільки і шанси на їх залучення, і продуктивність використання безпосередньо залежать від функціоналу. Якщо Володимир Зеленський таким чином прагне наростити свій управлінський екзоскелет, побудувати таку собі здоровенну державну машину, що звеличує його над землею, яка продовжує його органи і повинності його волі, буде складно знайти пристойних охочих стати ногою-протезом Зеленського або якиюсь іншою частиною президента-держави. Непристойних-то хоч греблю гати: розраховуєш прирости могутнім механізмом, а виявляється, що пришив собачий хвіст. Дуже стрьомне спорудження така держава, хитке і з найбільш уразливим місцем в єдино відповідальній за все голові.
Куди перспективніше, але в тисячу разів складніше знайти тих, хто стане поруч, розділить відповідальність і нарівні потягне лямку. І чим більше їх буде, тим стійкіше буде вся конструкція, тим більше неухильним і, головне, більш осмисленим буде загальний рух.
Поки нічого подібного не відбувається і вже великі сумніви, що коли-небудь станеться. «Слуги народу» – строката різнорідна компанія, яка скористалася шансом проскочити у владу на шару верхом на Зеленському, вони не посилюють свого лідера і благодійника, а знесилюють його, і без того пригніченого звалилася на непідготовлені плечі владою. І звинувачувати нема кого, крім самого себе: кого на яких умовах взяв, ті на тих умовах і котять, весело розважаючись і тицяючи фіги по сторонам і, чого слід було очікувати, йому теж тикають. Єхидна штука, ця влада, якщо вона не по плечу.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»