Світлошумові гранати, водомети, кийки, каміння та сльозогінний газ – весна на турецько-грецькому прикордонному переході Кастаньєс розпочалася з жорсткого протистояння правоохоронців із нелегальними мігрантами. За даними Міжнародної організації з міграції, станом на 1 березня штурмувати дорогу до Афін з боку Анкари вийшли понад 13 тисяч людей переважно з Сирії. Відступати «безбілетникам» було нікуди: дорогу назад перекривали турецькі прикордонники, які зустрічали їх не менш привітно за європейських колег.
За день до того, 29 лютого, президент Туреччини Реджеп Тайїп Ердоган оголосив про одностороннє рішення відкрити «ворота» до Європи, «замок» на які повісили після підписання угоди між Брюсселем та Анкарою в березні 2016 року. Тоді сторони домовилися про блокування так званого балканського коридору для нелегалів (із країн Ближнього сходу, транзитом через Туреччину вбік Греції та Болгарії). ЄС зобов’язався, серед іншого, виплатити 6 мільярдів євро фінансової допомоги до кінця 2018 року. Навряд чи європейці розраховували за 4 роки побачити в новинах такі кадри з кордонів Шенгенської зони. ЄС знову зіткнувся зі своїм головним геополітичним кошмаром останніх 5-ти років – можливим посиленням неконтрольованого потоку мігрантів, який продемонстрував серйозні суперечності між державами-учасницями союзу та призвів до вибухового зростання рейтингів політиків-популістів. Спокуса звинуватити в цьому винятково Ердогана, перед якою не змогли встояти в Брюсселі, може дорого коштувати європейцям.
Хаос зі сходу
Щоб зрозуміти, чому грецькі прикордонники так агресивно зустріли біженців із турецького боку, потрібно повернутися до подій недалекого минулого. До 2015 року проблема нелегальної міграції не надто бентежила жителів об’єднаної Європи: контрольовані й відносно невеликі потоки біженців прямували переважно до берегів Іспанії, Італії та Греції з африканських країн. Більшість шукачів притулку керувались економічними мотивами, утікаючи з батьківщини в пошуках кращого життя. Проблему розселення мігрантів, з подальшим наданням притулку або реадмісії, країни ЄС вирішували окремо згідно з нормами національних законодавств. Брюссель же турбувала не стільки кількість біженців, скільки випадки загибелі людей унаслідок перевертання човнів у Середземному морі.
Ескалація в Сирії: чому Ердоган сам себе загнав у цугцвангСтаном на 1 березня ситуація залишається напруженою. Туреччина заявила, що збила в Ідлібі два Су-24. РФ говорить, що літаки не її.
Та поки Європа придивлялась до півдня – справжній хаос прийшов зі Сходу. За різними розрахунками, упродовж перших 8 місяців 2015 року кордони ЄС перетнула небачена до того часу кількість нелегалів: від 800 тисяч до 1 млн осіб. Люди хлинули з охоплених війною Сирії та Іраку новими маршрутами до кордонів Греції та Болгарії. Важливо, що більшість перебіжчиків тікала вже не від бідності, а з метою порятунку життя. Згідно з Конвенцією ООН про статус біженців країни ЄС були зобов’язані надавати таким особам захист та притулок.
Європа втратила багато часу, перш ніж усвідомити масштаб проблеми. Країни-реципієнти виявились неготовими зустріти такий інтенсивний наплив людей самостійно. Найбільше постраждала Греція, яка першою приймала у себе біженців і мала вирішувати, чи надавати право нелегалам рушати углиб Європи, де дедалі більше країн в односторонньому порядку обмежували перетин кордонів небажаними гостями. Події в Кастаньєсі продемонстрували, що ухвалені згодом у Брюсселі рішення замаскували, а не вирішили проблему.
Ненадійне рішення
18 лютого, 7 та 18 березня 2016 року рада ЄС ухвалила документи, які лягли в основу плану дій із подолання міграційної кризи. Пакет заходів передбачав надання грошової, експертної та гуманітарної допомоги, зокрема Греції. Брюссель зобов’язався профінансувати створення додаткових центрів прийому біженців, аби спростити та пришвидшити вирішення питань надання притулку чи реадмісії. Окремо усі країни ЄС зобов’язались повернутись до виконання загальноприйнятого правила про вільне пересування Шенгенською зоною та виділити більше ресурсів на посилення, у тому числі Агенції з безпеки зовнішніх кордонів.
Туреччина-Росія-Сирія: з чого все почалося та чим усе закінчитьсяТуреччина залишилася сам-на-сам у відкритій війні на суверенній території країни в її визнаних світом кордонах.
Головним елементом цього плану стала угода з Туреччиною. Анкара зобов’язалась перекрити «балканський» та контрабандні коридори доставки на європейський континент нелегальних мігрантів із Близького сходу. З тої миті право на перетин кордонів ЄС біженці почали отримувати лише після попереднього схвалення турецькою стороною. Усіх інших мігрантів країна приймала до себе назад та розміщала в спеціально облаштованих пунктах. Зі свого боку, окрім фінансової допомоги, Брюссель пообіцяв також прискорити перемовини щодо візової лібералізації для турецьких громадян та відновити стратегічне партнерство з Анкарою. Підписання угоди з Ердоганом дало плоди: впродовж 2016 року кількість нелегалів, які переходили європейські кордони з боку Туреччини, знизилася з кількох тисяч до кількох десятків на день. Але план мав недолік – непередбачуваність поведінки сторін у майбутньому і відсутність механізмів примусу до його виконання.
Передбачувана криза
6 березня 2020 року, після ескалації бойових дій у сирійській провінції Ідліб, Ердоган телефоном повідомив канцлеру Німеччини Ангелі Меркель про завершення дії підписаної чотири роки тому угоди. Турецький лідер звинуватив Європу в невиконанні взятих на себе зобов’язань та заявив про необхідність перегляду положень документу. На території Туреччини нині перебувають близько 3,7 млн мігрантів із Сирії, для яких ці слова означають, що дорогу до Європи знову відкрито. Турецьке МЗС звинуватило Грецію в порушенні міжнародного права через відмову пропускати через свій кордон нелегалів, яких також не впускають назад до Туреччини. Прем’єр-міністр Греції Кіріакос Міцотакіс у відповідь назвав Туреччину країною, яка «офіційно торгує долею мігрантів» заради політичної вигоди.
9 березня Реджеп Тайїп Ердоган прилетів на одноденні перемовини до Брюсселя, де зустрівся з керівництвом НАТО, президентом Європейської ради Шарлем Мішелем та очільницею Єврокомісії Урсулою Фон Ляєн. За підсумками зустрічі європейські лідери не представили конкретних результатів. Утім, вони заявили, що угода від 2016 року продовжує діяти. Ердоган назвав переговори «продуктивними» та не впустив нагоду вкотре покритикувати Грецію, яка, на його думку, отримує несправедливі вигоди, користуючись своїм нинішнім становищем. Меркель, своєю чергою, назвала дії турецької сторони «неприйнятними» та запевнила, що Європа знайде механізм, який дозволить утримати міграцію під контролем.
Наступного тижня німецька канцлерка разом із президентом Франції Емануелем Макроном відвідають Стамбул, де продовжать обговорювати новий виток міграційної кризи, до якого ЄС знову виявився не готовим. Цього разу розв’язати проблему шляхом простого визначення розміру необхідних виплат Туреччині, схоже, не вдасться.
Богдан Машай, спеціально для «Слово і Діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»