Коронавірус крокує по планеті, епідемію підвищили в званні до пандемії, падають ринки, не літають літаки, згортаються підприємства, і тільки одне вітчизняне виробництво незмінно процвітає: Україна невпинно видає на-гора зрадоньку. Значні групи громадян буквально живуть зрадою, дихають нею, захоплено обмінюються один з одним її проявами і починають задихатися, коли та перестає кидатися в очі. Але і в цей складний життєвий період вони знають: зрада є, просто підступно на час підпірнула під поверхню буденності, ось-ось знову висуне пику. Немає втіхи, є неуважність і злочинна розслабленість.
Треба віддати належне владі, та, ніби усвідомлюючи необхідність обслуговувати схильність населення до громадянського мазохізму, постійно підгодовує апокаліптичні й просто кепські очікування. Іноді на порожньому місці, іноді на захаращеному різними сенсами й передчуттями, народжується стійке переконання, що цього разу точно зрадили й продали. Або навіть задурно все віддали ворогові. Або, гірше, самі зверху приплатили. А потім ще хтось із відповідальних уповноважених так все спробує пояснити і виправдати, що, здається, до пояснень зрада не здавалася настільки переконливою. Проклята невизначеність залишала якісь шанси.
Падіння ВВП України: чи може повторитися криза 2008 рокуМінекономіки зафіксувало падіння ВВП вперше з 2016 року. Відповідно до огляду економічної активності в січні ВВП України скоротився на 0,5 відсотка.
Якщо згребти докупи всі зради, що трапилися за часів президентства Зеленського, виросте велика гора, з вершини якої, здається, можна б побачити світле майбутнє, яке настане після усунення від влади цього зрадницького режиму. Щоправда, найбільш послідовні свідки зради впевнені, що після Зеленського може бути тільки Медведчук, а де Медведчук, там і сам Путін, тому що будь-яка зрада, після якої не наступають Путін і Медведчук, насправді перемога. Здавалося б, логіка в такому разі вимагає збереження Зеленського довше, тому що кому тут потрібні Путін і Медведчук, але логіка – продажна дівка Джорджа Сороса.
Механізм колективного зрадопошуку, між тим, служить надійним запобіжником недолугої української демократії від заїздів в авторитаризм і занурення назад в обійми «старшого брата». Індикатори налаштовані, здається, надто чутливо і схильні реагувати на події далеко до факту їх звершення і навіть до згущення можливості реалізації факту, але краще так, ніж тупа громадська бездушність.
Тут міститься якийсь парадокс: схильність до тотальної недовіри й готовності всюди бачити зраду грунтується на недовірі в тому числі до демократії, особистої громадянської здатності утримати владу від неприпустимих кроків. Але саме ця недовіра береже народовладдя в тому вигляді, в якому воно реалізується на наших просторах. Поки не видно перспектив переходу до нової якості, коли демократія розвивається на основі громадянської довіри і солідарності. Усі ніби завмерли в позиції настороженого або панічного спостереження за «слугами», ніби вони – єдині діючі особи на суспільній сцені. Пасивне реагування не має нічого спільного з активною громадянською дією, яка єдина здатна народити надію і впевненість у позитивному майбутньому, саме тому, що це, власне, усвідомлена дія, а не подарунок від влади, який, як правило, ніколи не трапляється.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і Діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»