До законопроекту про функціонування банківської системи або, як його ще називають, «антиколомойського закону» надійшло 16 тисяч поправок. Така кількість правок стала своєрідним антирекордом, тож у Верховній раді досі не визначилися, коли розглядатимуть законопроект. Щось схоже вже відбувалося з законопроектом «Про обіг землі», до якого внесли близько 5 тисяч правок.
Інколи величезна кількість правок до законопроекту буває доречною, як, наприклад, під час розгляду законопроекту про ринок землі. Проте часом цілком зрозуміло, що правки є прихованими лобістськими зусиллями.
Як уникнути законодавчого спаму й чому його немає в інших країнах?
Перше і найголовніше, що потрібно виділити – це питання політичної відповідальності. Зокрема, в історично затверджених партій, наприклад, у Християнсько-демократичної партії в Німеччині, існує політична відповідальність депутатів, які своєю роботою в парламенті демонструють виконання профільної програми і відповідність ідеології партії. Якщо партія має свою чітку ідеологію і присутня на політичній арені певний час, вона не може дозволити собі такого законодавчого спаму, тому що одразу відчує негативні наслідки у вигляді падіння довіри до своєї політичної сили. Можна на пальцях однієї руки порахувати, скільки партій в Україні існують понад 10 років. Саме в цьому і проявляється відсутність політичної відповідальності.
16 тисяч правок: що буде з «антиколомойським законом»Станом на 7 квітня до законопроекту про банки 2571-д до другого читання подали понад 16 тисяч правок.
Реалізація ідей з програми правлячої партії – це найбільш очевидне та найбільш поширене джерело для законотворчості в розвинених країнах. В абсолютній більшості країн політичні партії йдуть на вибори з чіткою ідеологією та програмою, в якій визначено пріоритети щодо їхньої політики в різних галузях. Для реалізації цієї політики часто потрібно ухвалювати відповідні законодавчі акти. Наприклад, під час нещодавніх виборів у США Республіканська партія висувала ідею щодо скасування реформи президента Обами в медичній сфері. Для реалізації цієї ідеї необхідно внести зміни до законодавства.
Другим важливим фактором є сам процес законодавчої ініціативи. Відсутність кваліфікованих кадрів у профільних комітетах часто призводить до того, що на рішення цих структур впливають треті особи: як Офіс президента, так і певні приховані лобісти. У розвинених країнах передусім дивляться на досвід та фаховість людини, яка має обійняти певну посаду.
Ще одна неочевидна проблема, яка негативно впливає на законодавчий процес – структура профільних комітетів у парламенті не відповідає структурі міністерств, особливо після невдалих спроб реформування міністерств. У Данії, наприклад, міністри часто створюють експертні комітети або комісії для аналізу необхідності ухвалення певного законодавства.
У низці європейських країн існує прозорий діалог зі стейкхолдерами (зацікавленими сторонами). Люди, які займаються лобіюванням, абсолютно прозоро декларують себе, як лобісти. У більшості країн прописані чіткі процедури обов’язкового публічного діалогу з особами, які впливають на законодавчий процес. Наприклад, стандартною процедурою в Альтингу – парламенті Ісландії – є те, що постійні комітети, які відповідають за законотворчість, звертаються до груп інтересів, НУО та інших осіб/організацій, яких стосуються відповідні законопроекти, із запитом надати свою письмову позицію/думку щодо них. Така практика заснована на поширеній у парламенті думці, що ті, кого стосуються конкретні законопроекти, мають право висловити свою точку зору та бути почутими. Тобто будь-який громадянин має безпосередній доступ до постійних комітетів, зокрема усі можуть подавати письмові думки/позиції до комітетів. Вони оприлюднюються для членів комітетів та для громадськості.
За відсутності прозорого публічного лобіювання ми не зможемо вибудувати якісний законодавчий процес. Безумовно, цей процес має бути публічним і він не може відбуватися в турборежимі. Тому, якщо порівняти кількість законодавчих ініціатив у розвинених з точки зору демократії країнах, і в тих, що мають проблеми з якісним законодавчим процесом, ми побачимо, що важлива не кількість, а якість процесу проходження законопроекту.
Давайте підсумуємо, що робити для того, аби не було великої кількості законодавчих правок і маніпуляцій на цьому. По-перше, на політичній арені мають існувати реальні політичні сили, які мають чітку ідеологію та розуміють свою відповідальність. По-друге, стратегія, яка була представлена певною політичною партією має виконуватись у профільних комітетах та міністерствах, в які партія делегує своїх людей. По-третє, необхідно залучати офіційно зареєстрованих лобістів та зацікавлених осіб за критеріями репрезентативності, тобто таких, що дійсно представляють певну галузь, і потім публічно оцінювати результати цього діалогу. Також необхідно мати експертні структури всередині Верховної ради, які будуть оцінювати якість технічного написання законопроекту і, відповідно, його виконання. І, безумовно, має бути більш глибинна дискусія в комітетах, аби реальні правки розглядалися компетентними людьми.
Звісно, подолати цю проблему протягом одного місяця не вдасться, але важливо розуміти, чому цей законодавчий спам виникає та як організувати процес інакше, навіть якщо для цього буде потрібно декілька років.
Катерина Одарченко, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»