Експерти, які з різних точок зору коментують обурливу поведінку світового ринку нафти і пов'язують її з «помилкою Сечіна» і «провалом Кремля» на переговорах з ОПЕК, втрачають важливий, як мені видається, аспект всієї цієї історії.
Він полягає в тому, що ніякої помилки з ортодоксально-кремлівської точки зору не було. Хід переговорів з ОПЕК і їх підсумок були абсолютно чітко і логічно обгрунтовані керівною і спрямовуючою роллю правлячої в РФ партії, що не підлягає ні найменшому сумніву, а також її беззмінного вождя і організатора всіх її перемог Володимира Володимировича Путіна.
Завдання було цілком виразно озвучене (як це водиться, не самими постановниками, а їх придворними товмачами, але не в цьому суть): влаштувати конкурентам «нафтового лебедя», ще більше обвалити ціни на дешеву сланцеву нафту, яка заважає «Роснефти» продавати свою несланцеву за тією ціною, по якій їй хочеться, дочекатися, лежачи на запасах з Фонду національного добробуту, поки компанії, що добувають «сланець», збанкрутують, – і забути про конкуренцію з цього боку як про страшний сон.
Те, що в цьому сценарії багато відверто слабких місць, не писав тільки ледачий (втім, ні – я теж про це писав). Але є обставина, яку сьогодні вже неможливо ігнорувати.
Обвал цін на нафту: чи будуть серйозні наслідки для РФ?Обвал цін на нафту може бути критичним для будь-якої нафтовидобувної країни, але в Росії підготувалися до кризи в газузі.
Справа в тому, що цей план цілком вдався. Ціни на сланцеву нафту дійсно впали. Те, що причиною падіння аналітики вважають не «фактор Сечіна», а «фактор пандемії», через яку світова економіка почала згортатися в трубочку, має для Кремля значення глибоко факультативне. Ціни ж упали, як і було задумано. Спрацювало. Тепер треба полежати на запасах з Фонду національного добробуту, чекаючи, поки розм'яклий від свого лібералізму Захід приповзе на колінах, щоб переможний Путін міг його «знову повторити».
Як там говорили про гонку озброєнь Заходу і СРСР за часів «холодної війни» – «поки товстий схудне, худий помре»? Ось нехай тепер худий Захід і помирає. А товстий Кремль буде стояти на трибуні мавзолею і прощально і співчутливо йому махати.
Стривайте, ошелешено скажете ви, чому це Кремль «товстий», а Захід «худий», якщо насправді все строго навпаки? Ось обсяги ВВП, ось порівняння розмірів економік США, Китаю, Євросоюзу і Росії. Проста ж математика.
Але це ж не кремлівська математика, відповім я. Дивіться не в статистику, дивіться в корінь. Дивіться в хід мислення того, хто приймає рішення. Дивіться в його розуміння того, як влаштований світ. Якщо, наприклад, для якого-небудь правителя Земля не сфера, а плоский диск, йому важко буде опиратися бажанню спихнути своїх ворогів за край цього диска. Якщо для Путіна Захід – прогнилий ліберальний смітник, на чолі якого виявилися слабаки і лохи, яких можна розвести і змусити танцювати під свою дудку, навряд чи він втримається від спокуси вчиняти з цим Заходом так, як «правильні пацани» завжди вчиняють зі слабаками і лохами .
Історія, до речі, набита яскравими прикладами досягнень «правильних пацанів». Лідер Екваторіальної Гвінеї Франсиско Нгема, наприклад, особисто врятував державний бюджет від розбазарювання, скасувавши нацбанк, який заважав його починанням, і заховавши всі його валютні активи у себе в маєтку. Навряд чи на Нгему можна було вплинути аргументами на кшталт того, що «в цивілізованих країнах так не роблять» – про цивілізовані країни йому досить було знати те, що вони платили викуп за заарештованих за його наказом дипломатів і туристів кожен раз, коли він цього вимагав. У його світосприйнятті Захід був приблизно таким же краєм слабаків і лохів, як і в світосприйнятті Путіна. І він отримував достатньо підтверджень правильності свого розуміння світу, щоб у нього не виникло бажання поміняти його на якесь інше, більш приємне для ліберальних лохів.
Ціна на нафту впала до нуля вперше в історіїВартість нафти марки WTI вперше в історії опустилася майже до нульової позначки - $0,01 за барель.
У такого підходу і справді є безліч плюсів, а мінус тільки один: реальність занадто примхлива, щоб робити саме те, що їй кажуть «правильні пацани». Економіка нахабно відмовляється процвітати що в Росії при Путіні, що в Екваторіальній Гвінеї при Нгемі – але ж вони давали щодо цього недвозначні розпорядження! Ліберальний Захід мнеться, соромиться, але ніяк не хоче визнати законною російську анексію Криму, – але ж її провернули начебто з дотриманням всіх безглуздих євроформальностей, як їх розуміють у Кремлі. Ціна на сланцеву нафту обрушується в точності як їй сказано, але при цьому чомусь породжує важкі проблеми для російської нафтової галузі, що навряд чи входило в початковий план. Нафтову кризу передбачалося тихо пересидіти, а замість цього доводиться вирішувати моторошну проблему з переповненням нафтосховищ, яка виникла через те, що експорт схлопнувся, а видобуток на старих свердловинах зупиняти не можна, тому що потім його просто не відновити.
Але як так могло статися, якщо відбувається – результат чергової блискуче виконаної путінської «багатоходовочки»? Хто напаскудив? Чия диверсія?
Історія набита прикладами не тільки досягнень «правильних пацанів », а й тим, чим ці досягнення оберталися. Як правило, нічим хорошим. Нгему, наприклад, розстріляли його ж родичі. Цього не було в планах Нгеми, не було цього і в його картині світу. Але це все одно сталося, тому що у світу була своя картина, яка не дуже сходилася з тим уявленням, яке було у Нгеми. Те, що його світобачення було запущеною формою неосвіченого самообману, що «диверсія» була саме в ньому самому, з'ясувалося для нього занадто пізно.
Як скоро щось подібне про свій світогляд усвідомить Путін, загалом, не має принципового значення. Зараз, через рік, ніколи – не важливо. Якщо незатребувана нафта піде через край сховищ, достатньо буде однієї іскри, щоб десь всерйоз зайнялося. Якщо свердловини будуть заглушені і почнеться багаторічне проїдання накопичених запасів, йому і його країні світить далеко не пишне економічне в'янення. Або чергова спроба поновлення – з результатом, фатально вирішеним останнім століттям російської історії.
Ну, або екстрена переможна війна. Треба ж Путіну, в решті-решт, по-справжньому перевірити розм'яклу Європу на ядерне «слабо». Він вождь або не вождь? Організатор всіх перемог або де?
Самообман ніколи не окупається – ні в довгостроковій, ні навіть в середньостроковій перспективі. Хоча, звичайно, легко і приємно тут і зараз закривати очі на власну відсталість і нездатність її подолати, виправдовуватися важкою історією і підступами ворогів, переконувати себе та оточуючих, що саме ця відсталість – запорука взяття майбутніх висот. Тому що, по суті, так воно і є: сидячи в ямі, падати вже нікуди, з ями – тільки вилазити, а це якраз наверх.
Або сидіти в ній до останнього, поки її не почне захльостувати сирою нафтою.
Сергій Бережний, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»