Дует Арахамія-Корнієнко дещо розважив публіку, що занудьгувала, дивлячись на політичну сцену. Нічого нового при цьому ми не почули, хіба тільки хтось, нарешті, запам'ятав, який вигляд має глава керівної партії, а хтось погуглив Ірину Аллахвердієву, якій тепер ходити із сумнівним прізвиськом «корабельна сосна». «Найкращі люди» традиційно диктують високий рівень жлобства в країні, і зміна старих жлобів на нових у цьому сенсі, як і в багатьох інших, нічого не поміняла.
Діалогу як такого між київськими високими гостями миколаївського заходу «слуг народу» не було, виконував соло Олександр Корнієнко, а Давид Арахамія тільки розгублено підтакував, підтримуючи висновки товариша щодо екстер'єру і робочих якостей партійної соратниці. Те, що почули всі, чужим вухам не призначалося, але банальна історія про невимкнений мікрофон повторюється час від часу, від країни до країни, і наша не стала винятком. А все, що діється політиками в межах досяжності ЗМІ, не є секретом за визначенням.
Базове правило хорошого тону – не читати без дозволу листування і не підслуховувати розмови – ґрунтується в тому числі на тому, що побачене і почуте потім важко буде забути. Тобто непрошеному свідку варто було б не тільки зберігати чужу приватність, але і себе поберегти. У разі з українськими політиками громадян берегти себе не вдається, і ми травмовані з часів широкого оприлюднення записів у кабінеті Леоніда Кучми, батька-засновника нашого державного стилю. Так, біля керма держави всі роки стоять ось такі витончені, б..., натури з розвиненим, мати його, метафоричним мисленням, відповідним лексиконом і відразливими звичками.
Чим парламент не бордель. Колонка Леоніда ШвецяВідомий вислів вказує, що є бордель і є синагога, і те, і інше по-своєму корисні закладу. Проблеми трапляються, коли їх плутають. Краще б наші нардепи розрізняли парламент із борделем.
На тлі великого резонансу, який очікувано спричинила розмова двох партійних діячів, що витекла в ефір, про третю діячку, дуже знакова оглушлива тиша, яка супроводжувала явлення народу ще одного видного представника керівної верхівки. Соня Кошкіна ретельно готувала публіку до визначної події, обіцяючи на своїх сторінках у соцмережах неймовірне: «Сьогодні буде знатний бабабах. Прям зовсім бабах. На пару днів обговорення вистачить. Скоро)». Потім: «Перше програмне інтерв'ю Єрмака на посаді. Не з підбиттям підсумків, але з фіксацією тенденцій... За майже дві години розмови обговорити встигли більшість важливих кейсів. Читайте. Осмислюйте. Як і обіцяла: новин тут на пару днів вистачить».
Інтерв'ю глави президентського Офісу, що вийшло 17 червня на «Лівому березі», глухо булькнуло, як камінь у болото, без бризок і хвиль. Не те що два дні ніхто не обговорював слова Андрія Єрмака, на них, схоже, уваги не звернули. І це нині одна з найвпливовіших людей у країні, хоча б тому, що мало хто зараз так впливає на Зеленського, як він. І відсутність реакції зрозуміти можна: Єрмак дійсно нічого такого не сказав, убивши всі шанси першого публічного інтерв'ю, як він вбив свій перший брифінг 31 березня. Ні, звичайно, за дві години він щось Соні наговорив, але нічого, що варто було б великої уваги й обговорення за рамками зовсім вже вузької тусовки. Під час всієї розмови залишалося враження, що в нього не було завдання, користуючись нагодою, донести якісь важливі речі. Запитали – щось відповів, не запитали б – промовчав.
Про те, що справа тут не тільки в самобутності довіреної особи Зеленського, говорить і специфіка останньої пресконференції самого президента, що відбулася 20 травня. Вона пройшла без будь-якої вступної частині, яка використовується зазвичай для того, щоб сфокусувати увагу громадськості на важливих із точки зору глави держави моментах, позначити стратегічне бачення, виділити пріоритети, підбити проміжні підсумки. Володимир Зеленський відразу перейшов до відповідей на питання, втративши можливість концептуального висловлювання.
Укупі із змістовною порожнечею публічних проявів Єрмака уникнення серйозної рефлексії Зеленським вже не здається випадковим. Хоча, здавалося, посада просто прирікає на пошук концептуальної рамки, президент вважає за краще зіскакувати в дрібні, незначні формати спілкування з народом. Вочевидь, вилазка до чату далекобійників йому більше до вподоби, ніж ініціювання складної розмови про майбутнє країни. Розмови, потрібної йому самому передусім, адже якось же треба прокладати курс. І, здається, нагорі такої розмови відверто побоюються.
А поки, з огляду на змістовну порожнечу, поточна політика України зосереджується на грубих чоловічих одкровеннях «про баб». Мало що так відверто видає безсилля, ніж ця порожня балаканина.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»