Обираючи місцевих депутатів, громадяни мають пам’ятати й про те, що можуть за визначеною законом процедурою відкликати своїх обранців. Підставою для таких дій виборців є низка критеріїв, які систематично порушував обраний ними депутат.
Щоправда, із запровадженням 100% пропорційної системи, остаточну крапку в питанні відкликання депутата має поставити саме партійне керівництво. У цьому і полягає основна інтрига: право відкликати депутата мають саме виборці, проте партії можуть і не ухвалити відповідного рішення, якщо через якусь причину керівництво політичної сили не забажає цього робити. Або навпаки – забажає «провчити» за вільнодумство аж занадто незалежних від основної лінії партії депутатів.
Цікаво й те, що наприкінці літа нардепи зареєстрували проєкт закону, який передбачає окрему процедуру відкликання народного депутата-мажоритарника за народною ініціативою. Процедура дещо складніша, ніж у разі відкликання депутатів місцевих рад, але поява такого документа свідчить про бажання чинних депутатів створити рівні для всіх обранців умови та дієвий механізм відкликання своїх колег-мажоритарників вже в нинішньому скликанні парламенту.
Партійний диктат
Якщо звернутися до історії цього питання, то можна помітити, що в українських реаліях демократичні процедури чомусь рухаються в протилежний від демократії бік. Бо навіть у Конституції УРСР був передбачений такий інструмент як дострокове припинення повноважень народного депутата.
У 1995 році вже в незалежній Україні був ухвалений закон «Про відкликання народного депутата». Але у 2001 році зміни до закону «Про статус народного депутата» остаточно скасували механізм відкликання народних обранців, тобто обрати народного депутата виборці могли, а от відкликати його за порушення або неналежне виконання своїх обов’язків – ні.
Народні депутати різних скликань обіцяли запровадити процедуру позбавлення недобросовісних обранців депутатських мандатів, проте одразу забували про це, отримавши депутатський статус.
Дещо інакше склалася ситуація для депутатів місцевого рівня: в положеннях закону «Про місцеві вибори» детально прописаний правовий механізм відкликання місцевих депутатів за народною ініціативою.
Підстав для відкликання місцевого депутата може бути кілька, наприклад, порушення Конституції і законів України; невиконання передвиборчої програми або своїх обов’язків; відсутність на більшій половині пленарних засідань або засідань постійної комісії тощо.
Позбавити безвідповідального депутата його статусу можуть громадяни України, які є виборцями цієї місцевої ради. Процедура відкликання депутата місцевої ради за народною ініціативою проходить у декілька етапів.
Виборці скликають і проводять збори, на яких ухвалюють рішення про початок процедури відкликання депутата і формують ініціативну групу, яка в подальшому займатиметься збором підписів.
Збір підписів за відкликання депутата визначається за формулою: сума голосів виборців за всі партії, які подолали 5%-й бар'єр, ділиться на кількість депутатських місць у відповідній раді. На збір підписів у містах районного значення відводиться 10 днів, обласного значення – 20 днів.
Наступний крок – перевірка підписів ТВК та ухвалення нею рішення про подальшу долю народної ініціативи. Відповідне рішення ТВК надсилається партіям, які висунули на виборах депутатів, що відкликаються з ради.
Якщо партія ухвалює позитивне рішення, ТВК оголошує прізвища депутатів, які замінять відкликаних зі списку кандидатів у депутати, який сформувався на основі волевиявлення виборців на попередніх місцевих виборах.
За умови досягнення усіма сторонами порозуміння процедура позбавлення депутата його статусу може тривати до двох місяців, але якщо з якихось причин керівництво партії не дає своєї згоди на відкликання депутата, то народна ініціатива реалізована не буде, оскільки ТВК не має права позбавити депутата мандату без погодження з керівництвом партії.
Отже, остаточне слово буде належати політичним партіям та їхньому керівництву, що не обіцяє виборцям, навіть за дотримання всіх процедур, відкликання депутатів. З іншого боку, народну ініціативу можуть «підігрівати» як місцеві чиновники, так і різні політсили, які хочуть позбутися незручного депутата.
Окрім цього, якщо раніше через порушення процедури відкликання депутат міг піти до суду, то зараз він навряд чи зможе оскаржити в суді політичну волю.
Важка доля «мажоритарника»
Нещодавно Верховній раді запропонували розглянути й процедуру відкликання народних депутатів, обраних до парламенту в одномандатних мажоритарних виборчих округах. Законопроект за №3972 визначає підстави «для відкликання виборцями обраного ними народного депутата України за народною ініціативою», серед них:
порушення положень Конституції та законів України;
використання повноважень народного депутата в корисних цілях;
порушення норм депутатської етики й моралі;
систематичне невиконання депутатських обов'язків, визначених Законом України «Про статус народного депутата України» і Регламент Верховної ради України;
невідповідність практичної діяльності депутата основним принципам і положенням його передвиборчої програми;
приховування власного майна і доходів, занесення суттєво неточних даних у декларацію щодо майна і доходів (відхилення на еквівалент 10 мінімальних зарплат і більше).
Право ініціювати відкликання народного депутата України належить виключно виборцям відповідного виборчого округу. Законопроект визначає детальну процедуру відкликання нардепів-мажоритарників.
Процедура відкликання депутата розпочинається зі зборів виборців округу. Для цього скликаються збори, на яких мають бути присутніми щонайменше 300 виборців з відповідного виборчого округу, та створюється ініціативна група. Далі розпочинається досить складна процедура збору підписів, яка триває 45 днів від дня одержання ініціативною групою від ЦВК свідоцтва про свою реєстрацію.
Цікаво, що для процедури відкликання виборець у підписному листі має вказати усі свої контактні дані, включно з номером і серією паспорту. А сам збір підписів здійснюється у всіх населених пунктах, що входять до відповідного виборчого округу. Щоб відкликати нардепа-мажоритарника, потрібно зібрати сумарну кількість підписів виборців не меншу, ніж кількість голосів, які були віддані на відповідній виборчій дільниці за всіх його конкурентів, плюс 10 відсотків від цієї кількості. Тобто, по суті, йдеться про половину всіх виборців, які взяли участь у голосуванні на попередніх виборах.
Якщо в разі з відкликанням депутатів-списочників їхню долю визначатимуть керівні органи партії, то подальшу долю «мажоритарників» визначають у Центральній виборчій комісії. Якщо процедуру відкликання нардепа в ЦВК після відповідних перевірок визнають такою, що відбулася без порушень, у 5-денний термін ухвалюється рішення щодо призначення голосування про відкликання народного депутата України.
Найцікавіше в законопроекті те, що процедура голосування за відкликання нардепа цілком повторює процедуру його обрання. Тобто може проводитися публічна агітація як противниками, так і прихильниками відкликання «мажоритарника». У цьому є певна абсурдність, адже якщо виборці округу таки проголосують за його відкликання, Верховна рада та ЦВК повинні знову призначати вибори в даному одномандатному окрузі. Звісно, фінансується все це «свято демократії» з державного бюджету.
Щоправда, сама процедура голосування про відкликання народного депутата, згідно з нормами законопроекту, може бути проведена не частіше одного разу на рік.
Вочевидь, ініціюючи цей законопроект, нардепи намагаються виконати одну з обіцянок про необхідність посилити відповідальність народних обранців-мажоритарників за їхню діяльність або бездіяльність.
Але водночас про свою відповідальність має пам’ятати і виборець, щоб потім не нарікати на недолугу роботу депутатів і не перейматися процедурою відкликання депутата, фінансуючи її зі своєї ж кишені.
Запропонований цим законопроєктом алгоритм відкликання депутата довготривалий, складний і фактично потребує повторення голосування на мажоритарному окрузі тричі: під час виборів, відкликання і виборів нового депутата у відповідному окрузі. А це не надто доречно з точки зору організації самого процесу та його фінансування.
Складнощі демократії
Нарікаючи на діяльність наших можновладців, часто згадують слова Вінстона Черчіля про те, що погану владу обирають хороші люди, які не приходять на вибори.
Але варто сьогодні говорити і про тих, хто реалізує своє право обирати: чим керуються ці громадяни у своєму виборі, чи свідомим і відповідальним є їхнє рішення при обранні майбутньої влади? Мабуть, не закони про відкликання народного депутата мають стати запобіжником неефективної влади, а зміна у ставленні кожного виборця до свого права обирати.
Дослідження у цій царині свідчать про те, що до відкликання депутатів виборці вдаються вкрай рідко. Чомусь вважається, що роль громади зводиться лиш до того, щоб прийти на вибори та віддати голос. Однак виборами відповідальність громади не обмежується, адже потрібно стежити, чи якісно депутати виконують свою роботу. І таки бути більш прискіпливими саме до народних депутатів України, адже депутати місцевих рад виконують свої представницькі обов’язки на громадських засадах і заробітну плату за працю на благо громади вони на відміну від народних депутатів не отримують.
Несправедливим видається ще й той факт, що можливість відкликання народних депутатів, обраних за партійними списками, поки що не регулюється окремими законами, окрім партійної дисципліни і статутів політсил.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ПІДПИСУЙТЕСЬ НА НАШ YOUTUBE КАНАЛ
та дивіться першими нові відео від «Слово і діло»