Головнокомандувач ЗСУ Руслан Хомчак під час тренувань на полігоні «Широкий лан» повідомив, що в 2021 році Україна отримає 5 нових турецьких безпілотних комплексів Bayraktar. Раніше гендиректор компанії «Укрспецекспорт» заявив, що Україна має намір придбати у Туреччини ще 48 безпілотників Bayraktar. Закупівля цих систем змушує знову згадати азербайджанський досвід – адже саме турецькі «Прапороносці» багато в чому допомогли азербайджанській армії домогтися успіху в нещодавній війні за Нагірний Карабах. Чи не означає придбання Україною турецьких БПЛА, що Анкара готова допомогти вирішити наші територіальні проблеми. І, якщо так, то як це може статися.
Припущення, що «Байрактари» можуть з'явитися у небі над Донбасом, поки що висловлюються на рівні російських журналістів і блогерів, яких уразив азербайджанський досвід. Активна участь Туреччини в «українському кейсі» може бути лише міркуваннями із серії, «а що, якщо». Але якщо Туреччина, раптом, справді захоче нам допомогти, то, швидше за все, цікавити її буде не Донбас, а Крим. Спробуємо розписати, за яких умов це могло би відбутися.
Турецький інтерес може пояснюватися двома причинами. По-перше, спробою реваншу за втрату контролю над Кримом у XVIII столітті. А по-друге – і це найголовніша причина – хто володіє Кримом, той контролює Чорне море. Чи потрібен Туреччині, яка активно бореться за роль регіонального лідера контроль над Чорним морем? Питання риторичне! І тут же треба згадати про те, що головний суперник Анкари в боротьбі за регіональне лідерство – це саме Москва. Саме Росія наразі, де-факто, контролює Крим, нарощуючи там військове угрупування.
При цьому треба розуміти, що Україна (як і Азербайджан у випадку з Нагірним Карабахом) виступатиме в цьому конфлікті проксі-силою. Туреччина встановлюватиме свій контроль над регіоном руками українських солдатів, які повинні будуть виконати найбільш важку роботу, власне кажучи, звільнити Крим.
Допомога Туреччини, при цьому може полягати у військовому плануванні. Крім того, нас забезпечать сучасною зброєю (швидше за все, за наші ж гроші), забезпечать фахівцями, а також політичним прикриттям, яке повинно перешкодити Росії завдати удару у відповідь. Адже в Москві можуть розцінити – і, безумовно, розцінять – таку операцію як вторгнення на свою територію, а тому виключити можливість відповідних дій з боку РФ – найважливіша умова успіху. Та й у разі поразки також потрібно перестрахуватися.
За таку допомогу Україна повинна буде заплатити. Найважливіший внесок – це умови повернення самого Криму під контроль Києва. Очевидно Україні, без будь-яких зустрічних вимог доведеться передати Туреччині севастопольську військово-морську базу для того, щоб там базувався турецький флот – адже саме контроль над Чорним морем є головним інтересом Анкари. Умови базування розміщення кораблів ВМС в Криму, вірогідно, будуть обговорюватися додатково.
Іншими словами, може скластися ситуація, коли замість російського Чорноморського флоту, в Криму базуватимуться турецькі кораблі, причому безстроково і абсолютно безкоштовно (РФ до 2014 року все-таки платила за використання кримської бази). Добре це чи погано – розмова окрема.
Другою темою для обговорення можуть стати умови використання газових родовищ у Чорному морі, які також, напевно зацікавлять Туреччину. Крім того, Україна вочевидь надасть конкретний статус кримськотатарському населенню на звільненому півострові, причому саме такий, який буде зручний самим кримським татарам (хоча цей пункт навряд чи можна назвати «платою»).
Але за гіпотетичне звільнення Криму наша країна, безумовно, заплатить життями своїх солдатів, а також, швидше за все, буде позбавлена підтримки західних партнерів, яким явно не сподобається таке посилення Туреччини.
Але й призи абсолютно очевидні. По-перше, військова перемога над головним суперником і повернення втраченої території. Це гарантує величезні політичні дивіденди тому президенту України, за якого це відбудеться.
По-друге, автоматично зникають проблеми із судноплавством через Керченську протоку і російською блокадою портів на Азовському морі.
І, нарешті, по-третє, повернення Криму може виявитися ключем до абсолютно безкровної деокупації Донбасу. Наразі це здається неочевидним, але якщо лідери «ДНР» і «ЛНР» побачать, що Росія здала Крим, то чудово зрозуміють, що за них уже точно воювати ніхто не буде. Утративши підтримку Москви, маріонеткові «республіки» розпадуться самі собою, а нинішні ОРДЛО стануть плодом, що впав і який лишиться тільки підібрати із землі.
Чи можливий такий сценарій? Теоретично – так, але не в нинішній політичній реальності. Зараз будь-яка спроба почати військову операцію з повернення Криму (та й Донбасу) загрожує дуже жорсткою реакцією з боку РФ. Тому ще раз повторимося, головною умовою успіху є не тільки насичення української армії сучасною зброєю, а й також виключення з гри самої Росії, щоби знизити шанси військової поразки. Для того, щоб реалізувати такий проєкт, необхідно дотримання цілої низки умов. Одним із них є параліч центральної влади в Москві, революція, зміщення Володимира Путіна. Тобто, по суті, повторення київських подій 2014 року.
Поки що зірки не склалися. Але хто знає, що станеться у майбутньому.
Денис Попович, спеціально для «Слово і діло».
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»