Минулого тижня у Верховній раді був зареєстрований ще один, цього разу альтернативний, законопроєкт за № 4335-1 «Проєкт закону про цивільну зброю та боєприпаси». А разом із ним і проєкт закону за №4336-1 «Про внесення змін до Кодексу про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу для реалізації положень закону України «Про цивільну зброю та боєприпаси».
Дискусія довкола теми легалізації короткоствольної вогнепальної зброї триває понад 20 років. Більшість політиків наголошують на тому, що суспільство не готове до такого кроку. Факти свідчать інше: українцям дозволено легально володіти вогнепальною мисливською зброєю різного типу – починаючи від помпових рушниць, закінчуючи різноманітними карабінами, які за своїми характеристиками мало чим відрізняються від автоматичної зброї військовослужбовців.
Представники нинішньої влади на чолі із президентом Володимиром Зеленським в більшості своїй ще під час передвиборчої кампанії 2019-го року виступали проти кроку із легалізації зброї. Теза та ж сама – «суспільство не готове». Враховуючи такі позиції – чи матимуть шанси відповідні законопроєкти бути проголосованими у нинішньому скликанні парламенту?
Право бути озброєними
У вересні легалізацію вогнепальної зброї серед українців підтримав голова комітету Верховної ради з нацбезпеки Олександр Завітневич, вказавши на потребу розроблення правильної дозвільної системи. Також він зазначив, що в Україні скасували нагородну зброю, яку дарували багатьом цивільним, і в цьому контексті варто пригадати, що депутатам попереднього скликання її роздавали без усілякого обмеження і застережень. Наразі закон забороняє виділення нагородної зброї всім, крім співробітників поліції і військових.
Вже 6 листопада у ВР був зареєстрований законопроєкт № 4336 щодо легалізації цивільної вогнепальної зброї та боєприпасів до неї.
У тексті з метою запобігання різночитань і маніпуляцій даються визначення термінам і поняттям, якими мають оперувати ті, хто матиме стосунок до даного закону, визначаються засади державної політики у сфері обігу вогнепальної цивільної зброї та бойових припасів до неї. Також законопроєкт встановлює категорії цивільної вогнепальної зброї (автоматична вогнепальна, травматична, короткоствольна вогнепальна, довгоствольна вогнепальна гладкоствольна, довгоствольна вогнепальна нарізна і комбінована вогнепальна).
Власники отримують посвідчення, у якому зазначаються категорії зброї, яку може придбати власник документа, а на кожну одиницю зброї видається технічний паспорт, у якому зазначаються відомості про власника та серійний номер зброї.
Крім того, законопроєкт визначає, хто має право на отримання посвідчення власника зброї, а це ‒ дієздатні громадяни України, які не мають медичних протипоказань; не мають судимості, що погашена чи знята у встановленому законом порядку за злочини передбачені певними розділами Кримінального кодексу (крім реабілітованих); не притягалися до адміністративної відповідальності протягом останнього року за конкретними статтями Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Ще одна важлива новація – запроваджується Єдиний державний реєстр цивільної зброї, встановлюються засади його ведення. А особи, які вирішили придбати або вже володіють вогнепальною зброєю, повинні будуть відвідувати курси з вивчення матеріальної частини зброї, правил поводження з нею та її застосування.
Визначаються заборонені до цивільного обігу вогнепальна зброя, бойові припаси до неї, частини зброї та додаткове обладнання.
Законопроєкт врегульовує питання набуття у власність юридичними особами цивільної вогнепальної зброї та бойових припасів до неї, успадкування, зберігання, застосування для захисту тощо.
Вже у пояснювальній записці до альтернативного законопроєкту № 4335-1 «Про цивільну зброю та боєприпаси» зазначається, що досі «за відсутності базового регуляторного закону, у цій сфері діє велика кількість неузгоджених підзаконних нормативних актів, які фактично створюють видимість регулювання обігу зброї, хоча відповідно до Конституції він має регламентуватися виключно законом». Також неналежне правове регулювання обігу створює величезні корупційні ризики як «в питаннях придбання, зберігання, носіння та використання зброї, так і в сферах суспільного життя, які безпосередньо зі зброєю пов’язані, як-от ‒ виробництво чи ремонт зброї, функціонування стрілецьких тирів та стрільбищ, навчання поводження зі зброєю, спорт тощо». В альтернативному законопроєкті передбачено врегулювання використання зброї і боєприпасів в усіх сферах цивільного обігу, починаючи від набуття права на зброю, її придбання, використання, а також господарської діяльності у цій сфері, закінчуючи міжнародною співпрацею у цій галузі.
Цей законопроєкт не лише регламентує обіг короткоствольної вогнепальної зброї в Україні, але й посилює відповідальність за її незаконне використання, а також регламентує обіг пневматичної, що є також дуже важливим питанням зважаючи на поширеність цього виду озброєння.
Своєю чергою автори законопроєкту № 4336-1 «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кримінального кодексу України для реалізації положень Закону України «Про цивільну зброю та боєприпаси» виключають застарілі радянські норми, пропонують збільшити розміри штрафів за правопорушення у сфері обігу зброї, встановлюють вимоги до проведення огляду особи, яка здійснює транспортування або носіння цивільної зброї на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп’яніння і, щоби запобігти маніпуляціям, пропонують визначення «нетверезому стану».
Питання знову не на часі?
До питання легалізації вогнепальної зброї в Україні наші законодавці звертаються не вперше. Особливо гостро воно постало з початком воєнних дій на сході нашої країни, коли на мирні території почали безконтрольно завозити найрізноманітніші види вогнепальної зброї. За статистикою останніх років від рук злочинців тільки на місті злочину щорічно гине щонайменше 10 тисяч наших співгромадян.
Проте, за тією ж статистикою, лише 18% українців повністю підтримують ініціативу легалізації зброї в державі; 47% наших громадян однозначно проти, решта – не визначилися. У пояснювальній записці до законопроєкту за № 4336-1 ґрунтовно проаналізовано стан речей у країнах сталої демократії, де легалізація вогнепальної зброї сприяла зменшенню кількості насильницьких злочинів проти особи та злочинів проти власності. Навіть досвід пострадянських країн Балтії, Грузії та Молдови доводить, що забезпечення громадянам права на самозахист за допомогою цивільної вогнепальної зброї протягом року з моменту ухвалення відповідних законів знижує вуличну злочинність на 40–60%. На сьогодні обіг цивільної вогнепальної зброї законодавчо врегульований спеціальними законами в усій Європі та у більшості пострадянських країн, обіг короткоствольної вогнепальної зброї дозволений у більшості європейських країн, зокрема, в Естонії, Латвії, Литві, Молдові, Білорусі.
Чому ж в Україні суспільство і експертне середовище розділилося на два табори: тих, хто стверджує, що легалізація знизить рівень злочинності, і на тих, хто вважає, що вона навпаки додасть проблем? Можливо, через те, що рівень довіри в українському суспільстві надзвичайно низький? А можливо, через те, що українці ніяк не хочуть ставати законослухняними.
Проте, незалежно від ставлення до даної проблеми деякі види зброї сьогодні абсолютно легально можна придбати по досягненні певного віку: наприклад, мисливську гладкоствольну рушницю – з 21 року, нарізну зброю (карабін, гвинтівку та рушницю) – з 25 років. Також українці мають право володіти травматичною зброєю. За інформацією МВС України, станом на сьогодні громадяни легально володіють вогнепальною зброєю у загальній кількості близько 1,3 млн. одиниць (серед них 900 тисяч – вогнепальна зброя).
Але найбільшу проблему на сьогодні створює саме нелегальна зброя, якої в Україні, за даними швейцарської дослідницької організації Small Arms Survey, від 3 до 5 мільйонів одиниць.
Проте зброя сама по собі не проблема. Проблема – люди, які нею володіють. Тут вагомими чинниками є досвід, культура поводження і складові цієї культури, які і визначають, чи є зброя фактором безпеки або небезпеки в суспільстві. І незважаючи на те, що в Україні уже понад 20 років можна легально володіти певними видами зброї, культура поводження з нею все ще низька. Причин тут багато, бо всі ці роки влада у ставленні до цієї проблеми займала позицію страуса, ховаючи голову у пісок.
Досі в Україні відсутні статистика і прозорі реєстри, які б дозволи встановити точну кількість зброї у населення, бо її кількість може зменшуватися через те, що її не перереєстровують.
Регуляція «збройного питання» здійснюється рядом підзаконних актів, бо профільного закону досі немає. Через це багато плутанини: яка саме зброя легалізована в Україні і на якій підставі нею володіють – чіткої і однозначної відповіді немає. Також легалізація зброї часто сприймається саме як «легалізація короткоствольної зброї», а це далеко не зовсім так.
Не поліпшує ситуації і судова практика у справах, пов’язаних із застосуванням зброї. Часто дивує несправедливість рішень стосовно законослухняних власників зброї, які застосували її в межах необхідної самооборони.
Викликають занепокоєння власники зброї – дуже різні за мотивацією та моделями придбаної зброї, ставленням до неї: хтось просто тримає у сейфі, інші регулярно з нею тренуються, хтось ходить на полювання тощо. Власники ж нелегальної взагалі поза законом, це та категорія людей, яка не збирається нести жодної відповідальності за власні дії.
Усі перераховані вище явища нашого суспільного життя не сприяють підвищенню культури поводження зі зброєю, а лише посилюють деформацію суспільних цінностей, коли володіння зброєю сприймається як привілей, а не як додаткова відповідальність. Якщо дуже спростити, то у суспільстві з високою культурою поводження зі зброєю не факт наявності зброї є «крутістю», а вміння поводитися з нею.
Можливості для нацбезпеки
Голова «Української асоціації власників зброї» Георгій Учайкін визначає низку недоліків проєкту закону про обіг зброї. Насамперед, на його думку, законопроєкт мав передбачити громадянам збройний самозахист від нападників не тільки у помешканнях, а й на вулицях, де імовірність атаки суттєво вища. Для цього варто було б дозволити носіння короткоствольної зброї і врегулювати ринок такої зброї, бо неврегульованість цього питання призвела до формування в Україні найбільшого в Європі підпільного «чорного» ринку.
Законопроєкт не наважився розділити повноваження МВС і передати частину його обов'язків Міністерству юстиції, зокрема щодо ведення реєстру власників зброї. Крім того, відомство Арсена Авакова залишається монополістом на ринку надання озброєних охоронних послуг, а також визначає питання дозволів на травматичну і нагородну зброю. У запропонованому документі люди знову поділяються на категорії: на тих, хто має право володіти тим чи іншим видом зброї, а хто ні. І все це вирішує Кабінет міністрів. На думку пана Учайкіна, цей законопроєкт – чергова спроба імітувати бурхливу діяльність у питанні задоволення потреби населення щодо самозахисту.
На превеликий жаль, доводиться констатувати, що нині держава практично втратила монополію на насильство і контроль за обігом зброї серед населення, і, очевидно, така ситуація буде погіршуватися, якщо влада не приборкає стихійний обіг вогнепальної зброї Законом «Про цивільну зброю і боєприпаси», що створить основи для реалізації як права, так і відповідальності.
Насамкінець варто зазначити, що легалізація зброї у правильних рамках може сприяти покращенню і безпеки країни, і особистої безпеки громадян, про що свідчить досвід країн, які подібне законодавство вже запровадили. Бодай потрібно з чогось починати, бо на «чорному» ринку за наявності необхідних коштів, вже давно можна купити будь-яку зброю. Особливо в країні, яка воює.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»