Наприкінці грудня цього року все більше соціологічних компаній фіксують падіння рейтингів провладної команди. Починаючи з весни 2019-го року, показники популярності президента Володимира Зеленського впали уже більш як удвічі.
Утримує їх від подальшого падіння високий антирейтинг «старих» політичних еліт, а також відсутність потужних конкурентів у Володимира Зеленського як з-поміж опозиційних сил, так і серед його союзників.
Найочікуванішою політичною подією у 2021-му буде своєрідний «кастинг», який влаштують українці для наступників нинішньої провладної команди. Головна інтрига – чи вдасться втримати Володимиру Зеленському свої рейтинги від подальшого падіння і, як наслідок, суттєвих відцентрових тенденцій у фракції та партії «Слуга народу», а також – звідки саме з’явиться альтернативний центр впливу і прийняття рішень.
Зазвичай, у минулі роки такими новими центрами прийняття рішень ставали або парламент, або уряд, або опозиція – парламентська або позапарламентська, яка часто могла використовувати як останній аргумент голос «вулиці». Чи відбудеться у 2021 році ще одна докорінна зміна політичних провладних команд, чи вони будуть більше «косметичними»?
Вихід із «теплої ванни» для президента
За даними опитування Центру Разумкова, проведеного у грудні 2020-го року, і рейтинг Володимира Зеленського і провладної партії «Слуга народу» впав удвічі ‒ з 41% до 19% та з 36% до 17,5% відповідно.
Місцеві вибори в Україні: які результати раніше показували партії владиМісцеві вибори пройдуть в Україні 25 жовтня. Головна інтрига – який результат покаже партія Слуга народу.
У тому ж таки опитуванні 20% українців визначили Зеленського політиком року, а значно більше – 42% ‒ пов’язують із прізвищем президента своє найбільше розчарування у 2020 році.
Ще більш цікаві дані дослідження Соціологічної групи «Рейтинг», яке провели 12-14 грудня. Згідно із показниками, Володимиру Зеленському не довіряють 54% опитаних і водночас – він же і очолює рейтинг довіри серед усіх українських політиків із 43% підтримки.
Ситуація видається такою, що президенту потрібно у дуже стислі терміни показати і прокомунікувати дуже разючі результати роботи своєї команди, які би точно справили враження на виборців. Принагідно, із слабкими економічними результатами, другою хвилею пандемії коронавірусу та неможливістю повернути втрачені території ОРДЛО та Криму – варіантів у глави держави не так вже і багато.
Залишаються лише дві можливості. По-перше, це відставка і переформатування Кабміну на нових принципах із залученням фракцій опозиції, що буде дуже важко реалізувати, а тим паче змусити такий уряд ефективно працювати. По-друге, в разі ескалації політичної кризи – вдатися до розпуску парламенту. Втім і в такому разі у Володимира Зеленського не вистачає передусім юридичних підстав, не кажучи вже про наслідки такого рішення для подальшої політичної долі всієї «команди Зе».
Залишається лише вдатися до прямої комунікації з виборцями, активізацію цього тренду ми і побачимо у найближчі тижні та місяці. Ще один тренд – депутатів провладної фракції намагатимуться штучними стимулами та шляхом різноманітного впливу змушувати триматися єдиної партійної лінії. Чи вдасться таким чином «зцементувати» монобільшість бодай ще на рік – питання поки що відкрите.
Ресурс опозиції
У лідерів опозиційних фракцій ситуація не набагато краща. Окрім високої упізнаваності, ці політики мають й високий антирейтинг, а крім того, не змогли за останній рік значно наростити свою електоральну базу.
Опитування Зеленського: чи допоможе це «слугам» на місцевих виборахПрезидентська ініціатива з проведення опитування має на меті підвищити явку на місцевих виборах, й це допоможе кандидатам від провладної партії у другому турі, вважає експерт.
Так, згідно із тими ж даними опитування Соціологічної групи «Рейтинг», Петру Порошенку довіряють 22%, а не довіряють ‒ 75%, Юрію Бойку довіряють 24%, не довіряють ‒ 55%, Юлії Тимошенко довіряють 25% і не довіряють ‒ 71%.
У більш сприятливій ситуації перебуває лідер «Європейської солідарності» Петро Порошенко і лідер «Опозиційної платформи ‒ За життя» Юрій Бойко. Спроба Юлії Тимошенко останнім часом активізуватися у медійному полі навряд чи сильно додасть електоральних балів «Батьківщині», а фракція «Голос» після повторного відходу від політики колишнього лідера цієї політсили Святослава Вакарчука відчуває вакуум у проєктуванні подальших кроків на здобуття нових прихильників.
Зараз усі парламентські сили зосередилися на системній критиці дій влади в особі президента, а також Кабінету міністрів. Набагато важче опозиційним фракціям стало критикувати діяльність провладної монобільшості у парламенті, адже поки що «Слуга народу» втримує позиції у більшості голосувань, хоч і не без допомоги депутатських груп та мажоритарників.
За такого сценарію опозиційні фракції утримуватимуться «на плаву», однак навряд чи суттєво наростять електоральні м’язи. Схоже, найкращою стратегією у 2021 році буде очікування глобальних та локальних «чорних лебедів», які можуть ще болючіше вдарити по рейтингах чинної влади.
Позапарламентська гра
У позапарламентських партій інша криза – політичного лідерства. Своєю чергою, вона породжує кризу із пошуку медійної та фінансової підтримки, без яких навіть найхаризматичнішого лідера навряд чи вдасться «розкрутити» до пристойних рейтингів.
Соціологи оновили рейтинги політиків: кому довіряють українціРейтинги політиків - президенту Володимиру Зеленському довіряють 46 відсотків українців. Спікеру Разумкову - 32 відсотки.
Найкрасномовніша історія – із лідером Радикальної партії Олегом Ляшком. Тільки-но харизматичний політик системно з’являється на телебаченні та в ефірах популярних політичних токшоу, йому вдається сяк-так втримувати рейтинги своєї політичної партії близько до бажаного 5% прохідного бар’єру. Однак варто йому бодай на місяць зникнути з екранів телебачення ‒ Радикальна партія стрімко втрачає своїх прихильників.
Подібна історія і з лідером партії «Сила і Честь» Ігорем Смешком. Цей політик навпаки ‒ може краще акумулювати власний рейтинг, проте слабко передавати його для своєї політичної партії, яка в опитуваннях найчастіше здобуває 2,5-3% рейтингу прихильності респондентів.
Щоправда, у позапарламентських партій значно більше можливостей для маневру, адже зі зниженням позицій у провладної команди та високим антирейтингом у «старих» політичних партій, позапарламентські сили мають більш високий запас міцності у питаннях довіри потенційних виборців. Часом низька упізнаваність має не лише негативну, але й позитивну дію для багатьох як нових, так і досвідчених політиків.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»