Здається, на наших очах згасає процвітаюча колись мода на гороскопні прогнози майбутнього року. Взагалі з прогнозами останнім часом біда, єдине, що передбачається з точністю, це неможливість що-небудь передбачити.
Багата фантазія, напевно, допоможе знайти в році, що минає, якісь «щурячі» ознаки, а в прийдешньому розгледіти передвістя «бичачого», що б це не означало. Але в переломні часи ці псевдоінтелектуальні розваги втрачають залишки осмисленості.
Минулий рік Бика припав на 2009-й, коли по світу прокотилася хвиля наслідків глобальної економічної кризи. Я тоді працював у великій щоденній газеті, і останній номер 2008 року ми випустили із зображенням готового до атаки бика на першій шпальті і гаслом-обіцянкою: «Прорвемося!» Ми то, звичайно, прорвалися, але вже поодинці. Газета буквально через кілька місяців закрилася слідом за фінансовими неприємностями у її власника і спонсора, зарплатні борги так і залишилися незакритими. І прорвалися ми в рік 2010-й, коли до влади прийшов Янукович, що притяг за собою страшний рік 2014-й, який чомусь був за гороскопом роком Коня. Тоді теж прорвалися, тільки вже не всі.
Ідея прориву до кращого життя чи, як мінімум, до нормальності міцно сидить в наших установках. Потрібно докласти якесь зосереджене серйозне зусилля або навіть принести жертву – і все налагодиться, можна буде скинути оберти і насолодитися результатами. Роки йдуть, нічого не налагоджується, установка на прорив і разове диво не дозволяє перейти до системної роботи по вичищення авгієвих стаєнь, які кожне нову скликання до влади – у нас же, слава богу, демократія і змінюваність влади – наповнює новими горами відповідної субстанції.
Під знаком коронавірусу: якими головними реформами запам'ятався 2020 рікРік, що минає, пройшов під знаком пандемії коронавірусу та подолання її наслідків. Та попри це, в Україні відбувалися зміни й в багатьох інших сферах. В яких саме – підбивав підсумки політолог Олександр Радчук.
Немає ніяких ознак, що 2021-й стане роком прориву. Увірвавшись у владу в 2019-му, «слуги» пообіцяли подальші бурю і натиск, але в 2020-му викинули реформаторські дурниці з голови і підключилися до активного освоєння можливостей, що відкрилися. Опозиція, яка добре в курсі цих можливостей, оскільки сама їх створювала і захоплено освоювала, обурюється цією обставиною, але в устах цих критиків викриття звучить майже як заздрість. А інших політиків у нас для себе немає.
Може бути, в історії країни настає період звикання до думки, що взятися прийдешньому «добре» нізвідки, окрім як з сьогодення. Що Україна неблагополучна країна нашими власними зусиллями і молитвами, і, мабуть, це не ті зусилля і молитви не про те, раз такий незмінно паскудний результат. Весь час сподіваючись на прорив, який казна-звідки візьметься, ми вже навіть не тупцюємо на місці, Україна що раз більшими темпами дурнішає, спрощується і архаїзується. Складність сучасного світу відкидається як обурлива вимога, як спроба навмисне зачепити, образити народ, який навчився отримувати задоволення від своєї обділеності і пишається здатністю звикати до огидного. Уже немає звідки взятися відмовкам, що наші біди від якихось зовнішніх ворогів або п'ятої колони. Все самі, при тому, що і зовнішні вороги, і п'ята колона в наявності, нікуди не поділися і навіть зручно розмістилися в цьому просторі, яке створено нашими спільними зусиллями.
Загалом, якщо 2021-й стане роком гіркого протверезіння і усвідомлення місця, в якому ми опинилися на третьому десятку років державної незалежності, це буде дуже корисний рік. Але і на цей прорив надії зовсім небагато. Яке з бика молоко?
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»