Романтичні пари нерідко грають в гру, коли сказати, що любиш, мало, потрібно ще обов'язково розповісти, наскільки любиш. Джордж Стефанопулос, кореспондент ABC News, зіграв з Джо Байденом приблизно в таку ж гру, тільки про нелюбов до російського президента.
У тому, що Байден не любить Путіна, ніхто не сумнівався, але ж цікаво ж дізнатися, наскільки не любить. З'ясувалося, що не любить сильно. Настільки, що навіть порушив негласне правило державних лідерів утримуватися від зовсім вже різких випадів на адресу своїх колег: раптом доведеться мати справу віч-на-віч, і осад від образи зашкодить робочим контактам. Своєю реакцією президент США натякнув, що заявити на весь світ про свою велику нелюбов до Путіна для нього важливіше, ніж пощадити почуття російського царя. Одночасно це була і оцінка майбутніх робочих контактів: ніяких очікувань, що вони будуть більш-менш інтенсивними, а якщо якісь і будуть, то Путіну доведеться засунути свою образу куди подалі, якщо він хоче про щось домовлятися з американським президентом. Ситуація, коли американцеві потрібно буде більше, навіть не розглядається.
Оповіщення широкої публіки про те, що Путін – вбивця, звичайно, не було новиною про Путіна і Росію, а було новиною про Байдена і США. За силою удару ця подія можна порівняти з обструкцією, яку російському президенту влаштували в листопаді 2014 року на саміті Великої двадцятки в австралійському Брісбені. Тоді свіжі ще були захоплення Криму, бої на Донбасі, збитий малайзійський Boeing, і президента Росії провідні міжнародні лідери зустріли, як чумного. Йому тоді довелося буквально втікати з саміту раніше терміну, пославшись на втому. Якісь ілюзії, ніби українська авантюра так минеться і навіть викличе додатковий інтерес і повагу до постаті струшувача світових підвалин, повністю розвіялися, зате майбутнє ізгоя намалювалося в повний зріст. Посиланням Путіна в дипломатичну Сибір назвала підсумки брісбенської зустрічі уїдлива преса.
Зовнішня політика: як швидко відбувалися перші контакти президентів України та США після інавгураціїНайдовша пауза у спілкуванні президентів тривала між Леонідом Кучмою та Джорджем Бушем ‒ молодшим.
Зараз ніхто і не очікував, що Байден раптом запропонує Росії і її лідеру примирливий тон. Той уже давно освоївся в своєму «Сибіру» і вдає, ніби так і треба. Гадити по всьому світу не перестав, міцно закріплюючи свій образ, що склався ще в 2014 році: кілер як кілер. Карантинні обмеження і зовсім замкнули Путіна в бункері: востаннє за кордоном він був в січні 2020 року. Міжнародна ізоляція Росії вже подається не як вимушена зовнішнім неприйняттям, а як свідомий мудрий курс кремлівського керівництва, яке рятує країну від розкладницьких вітрів із Заходу. Вразити такого Путіна складно, майже неможливо. Але у Байдена вийшло, адже він виявив йому зневагу, саме те, від чого так позеленів Путін в Брісбені. Недарма американський президент сказав, що той йому добре відомий і зрозумілий.
Тут би Україні, звичайно, і порадіти, як хвацько голить «наш» «їхнього», і завмерти в солодкому очікуванні подальших неприємностей для Кремля, які будуть в асортименті виходити з Вашингтона. Але не завадило б для початку все-таки розібратися, наскільки ми «свої» для Байдена, який знає нашу країну, скажімо так, з різних сторін, включаючи ті, які дорогому гостеві непристойно показувати. А інший дуже важливий момент, чи існує Україна в розкладах нової американської адміністрації, крім прив'язки до російського геморою, який розташований відомо де, але часом неприємно турбує. І це питання не до Білого дому, а до української влади, її спроможності привертати увагу закордонних партнерів не тільки нескінченними проблемами, невгамовною корупцією і ниттям про допомогу, списуючи результати своєї жадібності й імпотенції на війну. Нелюбов Заходу до Москви зрозуміла, але і Київ любити-то немає за що.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»