Лише за пів року Україна змогла суттєво оживити свою дипломатичну стратегію із деокупації Криму. Просуванням саміту «Кримської платформи», який відбудеться напередодні Дня Незалежності України, 23 серпня, зайнялися на найвищому державному рівні – одночасно у Кабміні, Верховній раді та Офісі президента.
Цими днями Володимир Зеленський підписав указ «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 11 березня 2021 року «Про Стратегію деокупації та реінтеграції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста Севастополя» - системний документ, на основі якого українська влада збирається повертати півострів.
Звісно, документи та стратегії – це добре, а підтримка більшістю держав світу самого наміру України щодо деокупації Криму – важлива, проте однозначно не зможе змусити Росію лише цими методами повернути анексований півострів.
Однак саме нинішня активність України на дипломатичному фронті змусила неабияк понервувати Росію – і це лише початок реалізації стратегії із деокупації півострова. Які сценарії можливого дипломатичного повернення Криму та що можна буде вважати за перемогу України у боротьбі за відновлення територіальної цілісності в контексті повернення Криму?
Лещата для агресора
Примітно, що разом із дипломатичним фронтом, Україна одночасно тисне на Росії усіма можливими методами внутрішньої блокади території півострова. Передусім йдеться про відсутність водопостачання з території України, яке має стратегічне значення для економіки та загалом життєдіяльності півострова. По-друге, йдеться по активне застосування інструменту санкцій щодо РФ, її громадян і юридичних осіб, інших іноземних суб’єктів, причетних до збройної агресії Росії проти України.
Анексія Криму: які санкції Україна вводила після окупації півостроваПісля анексії Криму Україна ввела санкції проти тисячі фізичних та юридичних осіб, деяких авіакомпаній і країн.
Саме водопостачання Криму – проблема, яку не в змозі розв'язати Росія лише силовим методом чи власними економічними потугами. Слушна нагода у 2015-2016 роках, коли активно точилися розмови про так званий «сухопутний коридор», що його могли військовими методами досягнути з боку окупованих ОРДЛО через захоплення Маріуполя та Азовського узбережжя, вже втрачена. Без суттєвих втрат та різкої реакції світу Кремлю дедалі важче наважуватися на подібного роду військові операції.
Тим паче, що Україна поступово нарощує свою військову міць та вже не здається такою беззахисною. Окрім дипломатичного фронту, в акваторії Чорного моря все частіше з’являються судна НАТО для спільних навчань, а співпраця із одним із потужних партнерів – Туреччиною, яка також є членом Північноатлантичного альянсу, створюють своєрідні «лещата» для активних дій та гегемонії Росії у даному регіоні. До слова, у Парламентській асамблеї НАТО підтвердили ініціативу щодо створення групи підтримки Кримської платформи.
В Офісі президента обіцяють, що під час установчого саміту Кримської платформи буде представлений український та міжнародний план деокупації півострова. А президент Володимир Зеленський пояснює важливість і користь саміту не лише для України, але й всього світу тим, що Кримська платформа не лише допоможе повернути окупований Росією Крим, а також дозволить розробити дієвий міжнародний механізм реагування на прояви агресії з боку будь-якої держави.
Таку ідею все більше підтримують на міжнародній арені – нещодавно міністри закордонних справ країн «Великої сімки» та високий представник Євроcоюзу з питань зовнішньої та безпекової політики заявили, що ніколи не визнають окупацію українського Криму Росією й підтримали створення Кримської платформи.
Попри те, що вже близько 10 держав підтвердили можливість участі у саміті, безумовною дипломатичною перемогою України буде активна участь у ньому Сполучених штатів Америки, і особисто нового президента Джо Байдена. І якщо на рівні держави в США підтримали рішення про створення і проведення Кримської платформи, то щодо безпосередньої участі Джо Байдена остаточного рішення немає. Нещодавно стриману впевненість у цьому висловив лідер кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. «Є дуже великі підстави сподіватися на те, що, в тому числі й Джо Байден 23-го числа буде тут. У всякому разі, над цією темою ми будемо дуже ретельно працювати», - наголосив Джемілєв.
Відповідь Росії
Україна від самого початку ініціативи зі створення Кримської платформи декларувала намір запросити до її участі й Росію. Ця ідея неоднозначно сприймається в українському суспільстві, проте якщо вже йдеться про дипломатію – то саме створення можливостей для окупанта висловити свою позицію та піти на поступки є непоганою стратегією.
У МЗС назвали «три кити» для повернення КримуУ МЗС України відреагували на затвердження Стратегії деокупації Криму на сьогоднішньому засіданні Ради нацбезпеки й оборони.
Проте від самого початку було зрозуміло, що нинішні еліти Кремля навіть не розглядають подібний сценарій як можливий. Ба, більше – нещодавно від ідеї ігнорування почали вдаватися до відвертих погроз іншим учасникам саміту щодо участі у Кримській платформі.
Так, речниця російського МЗС РФ Марія Захарова назвала «нелегітимними» будь-які дії України щодо повернення собі контролю над півостровом Крим і вдалася до улюбленого аргументу Кремля - погроз. «Всі зусилля Києва щодо повернення Криму є нелегітимними і не можуть сприйматися інакше, як загроза агресії проти двох суб'єктів Російської Федерації. Ще раз нагадуємо, що будемо розглядати участь будь-яких країн і організацій в таких діях, включаючи ініціативу «Кримська платформа», як недружній щодо Росії крок, як пряме посягання на її територіальну цілісність», - зазначила Захарова.
Нічого іншого очікувати від представників російської влади і не доводиться, адже саме президент РФ Володимир Путін неодноразово наголошував на тому, що Росія ніколи не поверне Крим. А нещодавній обмін «люб’язностями» у публічній площині між президентами США та РФ – створюють ще більш несприятливе тло для будь-яких дипломатичних перемовин щодо Криму.
Крім того, Росія почала вести ще більш агресивну риторику стосовно української влади та загалом українських громадян в контексті Криму. За останній тиждень було кілька знакових заяв та дій з боку РФ.
Так, президент Росії підписав указ про заборону володіти землями в Криму українцям. Його прессекретар заявив, що Москва допускає можливість відключення від SWIFT, зважаючи на «всі можливі загрози з боку Заходу». Своєю чергою, окупаційна влада Криму має намір «засудити» Україну за водну блокаду півострова і заявила про намір заарештовувати все, що «буде проходити, пролітати і проїжджати повз нього».
Все це відбувається на тлі посилення обстрілів українських позиції з боку російських найманців та бойовиків на Донбасі. Населенню та школярам на тимчасово окупованій території в Донецькій та Луганській областях бойовиками нав'язується відчуття загрози ескалації бойових дій Україною, розповідається про «майбутню військову агресію України».
Гібридне повернення
Частина українських дипломатів вважає, що варіанту військової ескалації з боку Росії виключати не варто. І саме до цього слід готуватися найближчим часом, адже, схоже, Росія остаточно вичерпала будь-які зовнішньополітичні та економічні важелі впливу, які нині могли б затримати дипломатичний наступ України стосовно повернення Криму.
Втрачене покоління: як Україна програє війну за кримських дітейВ окупованому Росією Криму з'явилося ціле покоління дітей, які вважають, що Україна – це ворог.
Важлива деталь, про яку говорить у контексті Кримської платформи більшість країн-учасниць саміту – йдеться не про перемовини РФ, а про безумовне повернення Криму Україні із подальшими наслідками для російської влади.
Звісно, досягти такого ефекту навряд чи вдасться, проте саме нинішні методи української дипломатії виявилися більш дієвими та спровокували реакцію як Заходу, так і Росії. В такі моменти агресор може знову наробити геополітичних дурниць, які, цілком ймовірно, можуть стати поворотним моментом для подальшої перемоги України із відновлення своєї територіальної цілісності та покарання агресора на міжнародному рівні.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»