Коли спостерігаєш за тим, як Захід кинувся запевняти Україну в своїх почуттях, президент отримує дзвінки, запевнення і зустрічі поза графіком з найважливішими особами світової політики, просто гордість бере. Адже країна ми ого-го!
Коли думаєш про те, який привід для прояву цієї міжнародної солідарності, стає сумно: нам всього лише бажають успіху і обіцяють допомагати, щоб війна, яка вже йде, не розгорнулася у війну ще більш жахливу. Жахливішої, ми, дай бог і Байден, напевно, уникнемо, а з уповільненою приречені, здається, жити ще довгі роки. І увага до нас приковується виключно через можливе переростання рутинного неблагополуччя в надзвичайне. Якихось радісних новин або тих, що викликають приємне здивування, від України і не чекають. Країна-проблема.
Серед чинників, які обумовлюють нашу невідбутну проблемність, зараз дуже яскраво виділяється Росія. Сусідка зі сходу і сама толком не живе, не в змозі переварити свої величезні простори, хронічну соціально-економічну недорозвиненість і культурно-історичну скривдженість, і активно заважає жити оточенню. Україні заважає з особливою жорстокістю, яка в якийсь момент несподівано легко перейшло в готовність проливати кров. Особисто готові це робити не всі росіяни, деяка меншість глибоко внутрішньо проти, але інші здебільшого мовчазно байдужі. Життя-онуча, своєю не шкода, а чужу і поготів чого жаліти.
Невблаганний Джо. Колонка Леоніда ШвецяЩе в перші дні після інавгурації Зеленський почав смикати Байдена: «Чому ми досі не в НАТО?». Здавалося, у того було достатньо часу, щоб підготувати гідну відповідь, але, зателефонувавши на початку квітня до Києва, американець почав виляти.
З цією бідою з боку сонця, що сходить, а з деяких нехороших часів і з півдня, а зовсім недавно з'ясувалося, що, мабуть, і з півночі, доводиться мати справу як всій Україні, так і всякому її керівництву, яких би політичних переконань або їх відсутністю воно не було. Отримав владу? Отримай в навантаження більшу біду – підлого сусіда, тепер ще й на нашій території. Ні розв'язати цю проблему разом, ні проігнорувати. Будь-яка модель державної політики України повинна враховувати факт життя пліч-о-пліч з бідою, та так, щоб і життя не припинялося, а, може, якимось чином поліпшувалося, і щоб біда не розросталася.
Інша проблема, з якою Україні по-любому жити, хоча хотілося б жити без неї, це те, що робить її місцями невідмітною від Росії. Зеленський недавно красиво сказав: «Реальність така, що сьогодні, після анексії Криму та агресії на Донбасі, із спільного у нас залишилося тільки одне – це державний кордон. 2295 кілометри і 400 метрів». Якби справа йшла так, можна було б зітхнути з полегшенням, але, крім спільного кордону, у нас довга спільна історія, що дала багато в чому схожі соціальні результати, що особливо помітно проявляється в громадських практиках.
Наприклад, у нас не вважається гріхом злодійство, аби не спіймали, а починаючи з деяких масштабів воно шанується як гідність. Соціальні ліфти чомусь особливо легко піднімають сірих і підлих. Ми так само не довірливі один до одного, як і росіяни в своїй величезній більшості, і солідарність – опція, що вкрай рідко працює. Закон у нас, як дишло. Громадяни так само страждають, ні, насолоджуються вивченою безпорадністю. Якщо ті росіяни, які професійно ненавидять українців, ненавидять в нас інших, незалежних, вільних, то ті українці, які професійно ненавидять росіян, терпіти в них не можуть самих себе, власне безсилля, нездатність відірватися від дзеркала, в яке хочеться безперервно плювати.
І ця обставина так само намертво вбудована в пакет вихідних умов, з яким доводиться мати справу будь-якому українському керівництву. Не змінивши його, неможливо піти на безпечну цивілізаційну дистанцію з першою проблемою – бідою-Росією під боком. Але ж і ті, перед ким стоїть завдання міняти, самі носії другої проблеми, вбивчої подібності з сусідом. Не змінивши себе, чи не усвідомивши навіть необхідність такої зміни, що здатна змінити така влада? Ось вони і не змінюють. Ми не змінюємо.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»