Тихого сонного літа, що дозволяє розслабитися після бурхливого весняного сезону, цього разу в українській політиці не буде. Дуже вже серйозні больові точки виявилися зачеплені, рівень стривоженого роздратування незвично високий, і реакція неодмінно буде після цього. Питання тільки, наскільки вона буде усвідомленою і продуманою, а наскільки сліпо інстинктивною.
Мова насамперед йде про удар по Віктору Медведчуку і його ОПЗЖ, а рикошетом, але чи не з більш нищівними іміджевими наслідками – по Петру Порошенку і його «Євросолідарності». Медведчука і його людей позбавили значної частини медіаресурсу, підірвали економічні основи політичного добробуту і підвісили в статусі підозрюваних в державній зраді. Контраст з попереднім привільним існуванням разючий.
Одночасно перестало бути надбанням вузького навколополітичного кола усвідомлення ключової ролі Порошенка в становленні п'ятої колони в Україні. У той час як петропатріоти все ще намагаються заперечувати цей факт, «петроферштеєри» пропонують пояснення, що інакше президент не міг, мовляв, мала місце ризикована гра з Кремлем, щоб виграти час і зміцнити армію. Поступися малим, щоб отримати більше. Це вже трохи тонше, ніж «цього не може бути, тому що не може бути ніколи», але, знову ж таки, розраховане на своїх і тих, хто не прослухав записи Медведчука, якими СБУ забезпечила Дениса Бігуса, навіть в тому обсязі, який увійшов в чотири серії його фільму. Образ самовідданого і непідкупного президента-патріота, в загальному, залишився жити винятково у серцях найгарячіших прихильників, в серцях соратників його ніколи і не було.
Двічі в одну річку: за яких умов можливий другий термін ЗеленськогоСхоже, питання другого терміну для чинного президента виглядає більш ніж зрозумілим. А от чи складуться необхідні умови для цього – аналізував політолог Олександр Радчук.
І ось тепер полюси української політики, що не дуже-то і парадоксальним чином зійшлися в політиці попереднього президента, чутливо вражені. Ні Медведчук, ні Порошенко нікуди не поділися, але базові проросійський і проукраїнський табори відчувають серйозну лідерську недостатність або, може, навіть точніше, надмірність. Наявні керівники, такі як є, просто топлять разом з собою власні платформи і тим самим не тільки не виконують лідерську функцію, а шкодять, так би мовити, спільній справі. Якщо, звичайно, ця справа не зводиться до обслуговування інтересів боса.
А, значить, слід очікувати реанімаційної активності як в самих цих політичних силах, так і поспішних спробах потенційних конкурентів скористатися ситуацією. Правда, поки тут все традиційно убого, і символом цієї убогості служать якісь безглузді відсотки кучмівського генерала Смєшка, черговий піврозпад «Голосу» та судомна спроба Колесникова зібрати «автомат Калашникова» ахметівських – чергова подоба Партії регіонів, цього разу буквально з повітря. Українська політика хвора прагненням до демонстрації вагітності при очевидних свідченнях безпліддя.
І бог би з цими невдахами, та ось тільки Володимир Зеленський, який так смішить і злить багатьох у своїй президентській якості, не отримує в результаті ніяких сигналів, що другого терміну не треба б. Навпаки. Ну як на цьому фоні не увірувати в свою виняткову політичну ефективність? І ось саме це найбільше тривожить в нинішній ситуації загального роздратування. В Україні є придворні команди політиків, які обгидилися або так і не злетіли, але відсутня опозиція. Це дуже неприємний досвід, який краще б скоріше перервати. Так ось нікому.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»