Уміння нашого брата-сестри з політизованої тусовки на порожньому місці влаштувати смуту добре відомо, якщо ж для нього є підстави, шум легко піднімається до небес. У випадку з підготовкою маршу жіночих парадних «коробок» на підборах підстави, звичайно, є, як і кілька емоційних пунктів.
Пункт перший – це глибока повага до української армії і всіх, хто до неї причетний. Жінки, які мають безпосередній стосунок до армії, користуються особливою повагою, це пункт другий. Пункт третій, скоріше, пунктик: у нас дуже люблять обговорити все, що стосується зовнішнього вигляду інших, тут всі експерти, тому неправильні сукні, вишиванки, костюми, особливо на неправильних людях, обговорюються з певною часткою експресії, деякі коментатори впадають в несамовитість. Неповага до армії, яку побачили в неправильному взутті правильних жінок-військовослужбовців, дуже серйозна причина для обурення.
По ходу, правда, з'ясовується, що туфлі на невеликих підборах – не якесь взуття, спеціально підібране з садистським наміром принизити жінку-воїна, а цілком звичайна частина парадно-вихідної форми, затвердженої, якщо що, в 2017 році, коли ще нікому не спало на думку, що головнокомандувачем стане керівник студії «Квартал 95». Чи варто змушувати жінок, та й взагалі живих людей ходити строєм – питання окреме і цивільним людям незрозуміле, особливо тим, хто зовсім не переконаний у сприятливому впливі стройової підготовки на людину. Про різницю в світогляді кадрових військових і «піджаків» давно відомо і в відповідних анекдотах увічнено: «Якщо ви, цивільні, такі розумні, то чому строєм не ходите?».
Як змінювалися чисельність ЗСУ та витрати на оборону з 2013 рокуЯк змінювалася чисельність ЗСУ останні 9 років і скільки грошей витрачали на оборону – на інфографіці.
Будучи тим самим «піджаком», я в далекій юності строєм трохи походив. У нашому невеликому понаддніпровському містечку була школа юних моряків-річковиків, і пройтися в її парадному строю на Сьоме листопада або Перше травня було і честю, і випробуванням. Оркестр на час нашої ходи замовкав, і над площею розносився лише звук строю, що розмірено йде. У морській формі, безкозирки, стрічки, прапор попереду, ах! Щастя пацаняче! Крок ми намагалися карбувати голосніше. Звичайно, щоб досягти гіпнотичного ефекту злагодженості, тренуватися починали задовго до параду, і ніякі стройові підготовки потім, вже в більш дорослому житті, де була військова кафедра, не йшли з цієї ні в яке порівняння.
Власне, свій невеликий, але пам'ятний досвід дозволяє сформулювати питання до нинішньої напівскандальної ситуації навколо маршу на підборах: а чи не можна українській армії просто піти від практики марширування в прусському стилі, карбуючи крок? Дуже, знаєте, вбереже і взуття, і ноги. Та й часу буде більше на інші важливі військові справи, ніж відпрацювання правильної висоти ноги над бруківкою.
Прусський крок, який ще кілька презирливо називають гусячим, з'явився у вісімнадцятому столітті, коли і в атаку ходили в строю. Зразкова дисципліна і організація військ Фрідріха Великого послужила взірцем для інших армій, зокрема для царської. Тактика ведення бою потім змінилася, але стройова муштра залишилася як засіб дресирування селюків і перетворення їх у «справжніх» солдатів. Пам'ятайте: «Сіно – солома»?
Імперські традиції нескінченних колон, що відбивають крок, тішачи погляд вождя, були підхоплені і фюрером, і дуче, і генеральними секретарями. Власне, через радянську армію ця зараза проникла і в армію українську, і тепер ми чогось обговорюємо страждання наших жінок-військових з точки зору зручного взуття, а не безглуздя причини самих страждань.
Армії країн НАТО, куди ми збираємося рухатися прискореним – ха-ха! – маршем, відмовилися від прусського кроку, його залишки подекуди існують лише для окремих ритуалів у виконанні спеціальних церемоніальних підрозділів і команд. Пройти військовій людині в строю, демонструючи вищий ступінь гідності, у них виходить і без спеціальних викрутасів, там і каблуки не перешкода. А Україна, за всієї демонстративної ненависті до будь-якої «імперськості», продовжує валяти дурня і знущатися над своїми солдатами обох статей. Поменше розмов про любов до своїх героїв і захисників, побільше зримих проявів самої любові. Власне, і до всіх громадян, зокрема нескінченно цивільних.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»