Введення у дію COVID-сертифікатів спростить життя не лише українським туристам, а охочим пошукати кращої долі на заробітках у країнах ЄС та загалом у світі. Особливо привабливими для українських трудових мігрантів залишаються європейські країни – дедалі більше країн запрошують наших співвітчизників не лише на сезонні заробітки, а й на постійну роботу. Деякі навіть пропонують вакцинуватися після прибуття на місце роботи.
Всеукраїнська асоціація компаній з міжнародного працевлаштування провела підрахунок і зробила висновок, що близько 5 млн українців змушені працювати за кордоном у різних країнах світу і при цьому приблизно 50-60% з них працюють нелегально. У «доковідні» часи, за різними даними, нараховувалося від 3,5 до 8 мільйонів трудових мігрантів. Точної кількості, скільки саме наших співвітчизників тимчасово чи постійно перебувать за кордоном на офіційних чи неофіційних заробітках – ніхто не знає. Відповідно і порахувати втрати української економіки від цього процесу – також вкрай важко. Єдина найбільш адекватна цифра, яка дає уявлення про масштаби трудової міграції – кількість грошових переказів українців з-за кордону. Останні 5 років вона не опускалася нижче показника у 10 мільярдів доларів щороку, й часто перевищувала рівень прямих іноземних інвестицій в економіку України.
В Україні вже сформувався цілий прошарок суспільства, який живе у парадигмі постійних заробітків за кордоном. І йдеться, передусім, не про IT-фахівців, топменеджерів чи офісних працівників, а саме про робітничий клас. Часто у пошуках більших заробітків за кордон їдуть малі підприємці, на певний час або й назавжди зупиняючи свій бізнес на батьківщині.
Держава дедалі частіше стикається із проблемою соціального врегулювання питання українських заробітчан: по-перше, як і якою мірою враховувати трудовий стаж українських громадян для нарахування їм пенсій і загалом інших соціальних виплат; по-друге, ким і в який спосіб компенсувати нестачу робочої сили в Україні?
Сила трудової міграції
Згідно з дослідженням, проведеним у квітні-травні цього року польським агентством з працевлаштування EWL Group та Центром Східноєвропейських студій Варшавського університету серед іноземних трудових мігрантів, серед яких було 92% українців, найбільше трудові мігранти хотіли б поїхати працювати до Німеччини (51%), Польщі (48%), Чехії (26%), США (25%) та Канади (23%). До десятки найпопулярніших напрямків міграції увійшли також скандинавські країни, як Норвегія (21%), Швеція чи Фінляндія (17%).
Трудова міграція: скільки українців працювали за кордоном в 2019-2021 рокахСтаном на 2021 рік за кордоном на заробітках може перебувати близько 2,5-3 мільйонів українців.
Загалом, Польща наразі є найбільш привабливою для українців не лише для сезонної роботи, але й для підприємців: тамтешня влада йде назустріч іноземцям у створенні нових робочих місць, а офіційно працевлаштована молодь з числа мігрантів може розраховувати на привабливі умови із іпотеки.
Наразі, незважаючи на певні культурні та історичні розбіжності, які виникають на побутовому рівні між українцями та поляками, польська влада робить все, щоб і надалі лібералізувати свою міграційну політику. Насправді, таку позицію польський уряд зайняв не тому, що полюбляє надавати перевагу трудовим мігрантам – насправді, в такий спосіб тамтешня влада реалізує власну політику із нестачі трудових ресурсів для розвитку економіки. Й більш компетентна та «зрозуміла» для самих поляків робоча сила з України – є у пріоритеті, аніж трудові мігранти з інших менш заможних країн.
Минулого року знову з’явилися розмови про те, що українських заробітчан намагатимуться додатково оподаткувати – зокрема, начебто таку мету переслідував і законопроєкт про податкову амністію. Народні депутати минулого скликання парламенту були більш сміливими й намагалися більш рішуче унормувати сферу трудової міграції за кордон. Одна з найбільш скандальних ініціатив – законопроект №10153 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення державної підтримки українців за кордоном». Документ передбачав низку нововведень, серед яких – створення окремого органу виконавчої влади з питань трудової міграції, формування реєстру заробітчан та запровадження карти трудового мігранта, а також створення так званого «Фонду добробуту» для українських трудових мігрантів.
Наразі нинішня влада відхрещується від намірів у будь-який спосіб додатково оподаткувати заробітчан, наголошуючи виключно на добровільному характері декларування неоподаткованих статків. Безумовно, податкова амністія може стати гарною підставою для українців, які тривалий час працюють за кордоном, задекларувати свої статки. Проте, це актуально лише для тих громадян, які планують у майбутньому якось пов’язати свою долю із економічною діяльністю в Україні.
Захищати чи повертати?
Натепер основним документом, який регулює сферу трудової міграції українців за кордоном є закон України «Про зовнішню трудову міграцію», який набрав чинності ще 1 січня 2016-го року. До слова, повертаючись до питання податкової амністії, у статті 19 згаданого закону передбачено оподаткування доходів трудових мігрантів у порядку та розмірах, встановлених державою перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами. Тобто, якщо людина працює за кордоном та офіційно сплачує податки, - в Україні пояснювати щось у деклараціях їй не обов’язково.
Більш ніж половина заробітчан трудяться за кордоном нелегально – дослідженняНеофіційна робота за кордоном в цілому має багато ризиків.Такі люди абсолютно не захищені місцевим законодавством і не мають жодних прав
За п’ять останніх років держава кілька разів поверталася до спроб захистити українців за кордоном. Проте поки що зроблено вкрай мало. Згадати лише законопроєкт №2365 «Про захист трудових мігрантів та боротьбу з шахрайством в працевлаштуванні за кордоном», метою якого є захист українців, які шукають працевлаштування та постійно працюють в інших країнах, а також унормування роботи компаній, що здійснюють працевлаштування українців за кордоном.
Зокрема, держава планує створити умови для функціонування компаній-посередників на ринкових умовах, аби українцям не довелося б платити наперед за працевлаштування, що унеможливить існування в цій сфері аферистів. На компанії-порушників буде накладатися штраф (2-5 тис. неоподатковуваних мінімумів). Щоправда, після ухвалення законопроєкту у першому читанні в червні минулого року, подальша доля документа залишається примарною.
Українці й надалі намагатимуться шукати заробітки за кордоном – адже фінансові переваги більш очевидні. Втім варто пам’ятати й про те, що трудова міграція – це не завжди проблема у довгостроковій перспективі. За умов розбудови привабливого бізнес-клімату для розвитку малого і середнього підприємництва, зароблені мігрантами кошти за кордоном могли б стати рушієм реформ та змін в економіці України.
Експерти Міжнародної організації із міграції дослідили, що кожен п’ятий мігрант готовий інвестувати кошти не тільки в свою родину, але й у діяльність місцевої громади, звідки він й помандрував на пошуки більших заробітків. Саме на ці дані слід зважати і нинішньому, і майбутньому урядам України й розбудовувати державну стратегію на прагматичних цілях – так, як цього досягають уряди сусідніх країн ЄС.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»