У новітній історії незалежної України є лише кілька вкрай важливих подій, які докорінно змінили вектор розвитку нашої держави. Одна з них – Революція гідності у 2013-2014 роках, яка розпочиналася із подій Євромайдану.
Одна із головних причин, через яку українці у листопаді 2013-го вперше вийшли на акції протестів, стала відмова тодішнього президента Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію з ЄС. Згодом акцію підтримали молодь і студентство, яких жорстоко розігнали силами спецпідрозділу «Беркут», що і стало початком масштабних акцій протестів у центрі Києва.
Далі були Революція гідності, розстріл протестувальників на Майдані, Небесна Сотня та втеча колишнього глави держави Віктора Януковича до російського Ростова-на-Дону. 2014-й рік ознаменувався зміною влади, під час якої Росія брутально анексувала Крим та розпочала агресію на інші території України – зокрема, окупувавши частину Донецької та Луганської областей.
У червні 2014-го вже новий на той час президент Петро Порошенко таки підписав Угоду про асоціацію України з ЄС, яка дала змогу перейти від партнерства і співробітництва до політичної асоціації та економічної інтеграції.
Як би розвивалися події в Україні, якби у листопаді 2013-го активні українці так і не вийшли би на акції протестів і закрили б очі на різкий «розворот» у зовнішньополітичному векторі тодішньої влади?
СРСР 2.0
Альтернативою Угоді про асоціацію з ЄС, з точки зору тодішньої влади, було приєднання до Митного союзу ЄАЕС ‒ міждержавної торговельно-економічної інтеграції країн Євразійського економічного союзу. А фактично, це був новий економічний союз під головуванням Росії, яка за допомогою цього інструменту та СНД намагалася поступово відтворити міць і геополітичну суб’єктність на кшталт колишнього СРСР.
Саміт Україна-ЄС: чи покращаться економічні умови асоціаціїОсновним питання переговорів України з ЄС мають стати умови покращення інвестиційного клімату, вважає експерт.
«Пряниками» в історії про входження до Митного союзу були обіцяні Москвою дешеві кредити, вигода від торгівлі на рівні до 10 мільярдів доларів на рік та дешевий газ. Головна вимога Кремля – повний «розворот» в бік Росії та дистанціювання від євроінтеграційних процесів.
Якби Україна тоді пішла цим альтернативним шляхом – цілком можливо, що Росія не намагалася б силоміць відібрати території і не розпочала би збройної агресії. Зі вступом України в Митний союз Росія могла б претендувати на статус геополітичного та економічного «гегемона» у східноєвропейській частині Європи.
Водночас політична верхівка «законсервувалася» б у кращих пострадянських традиціях авторитарних держав. Віктор Янукович цілком вписувався у роль такого собі «українського Лукашенка» із усіма подальшими атрибутами такого типу правління. Навіть наступник у Януковича вже був – його старший син Олександр ще у 2012-2013 роках швидко зметикував, що потрібно створювати власну бізнес-імперію, яка згодом би поглинула усі великі активи і статки українських олігархів. Таким чином, Україна перетворилася би на авторитарну державу із дуже передбачуваними політичними процесами та повністю б опинилася під патронатом «старшого брата» Росії.
Через федералізацію ‒ до втрати суб’єктності
Ймовірно, на вступі до Митного союзу історія б не закінчилася. У Росії розглядали сценарій, за яким під час 2-3 термінів правління династії Януковичів, тишком-нишком – зусиллями проросійських політичних сил планувалося повністю змінити державний устрій України з унітарної держави на федеративну.
Оновлення Угоди про асоціацію: чи потрібно змінювати договір з ЄСУкраїнська сторона повинна представити з свого боку певні досягнення у виконанні угоди одночасно з тим, як заявляти про необхідність її змінювати, вважає експерт.
Загалом, створення федерації на території України – давня мрія Володимира Путіна та ідеологів становлення його політичної влади в Росії. Зробивши із України федерацію – Росії не довелось би нікого захоплювати силоміць, вдалося б і надалі оминати санкції та міжнародний осуд. Так, і Крим, і український Донбас, інші території України, які би в рамках федеративного устрою мали би право на власні політичні рішення – могли би за тих чи інших умов стати частиною у складі Російської Федерації. І загалом, федеративна Україна – безпрограшна для Кремля за всіма критеріями історія.
Утративши суб’єктність та опинившись під цілковитим геополітичним впливом Росії, Україна повільно перетворювалася б на державу без власної чіткої самоідентифікації. А враховуючи те, що у внутрішній політиці сформувався би єдиний гегемон у вигляді «клану сім’ї» – було би винищено будь-яке конкурентне середовище. Навіть у вигляді тих самих олігархів – за принципом, який колись застосував Володимир Путін під час становлення свого режиму на початку 2000-х.
Тож події Революції гідності докорінно зламали плани Кремля і його очільника, змусивши оголити власну хижу сутність. Попри анексію Криму та війну на Донбасі, Україна досі залишається суверенною демократичною державою, яка поступово здійснює реформи та намагається стати ближчою до європейської спільноти.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»