Джо Байден, якого зараз тільки ледачий не картає за те, що той кидає афганський народ на поталу іншому афганському народу, продовжує гнути свою лінію, заявлену ще під час передвиборчої кампанії, і збирає велику глобальну коаліцію за демократію проти авторитаризму. У грудні американці скликають міжнародний віртуальний саміт «лідерів за демократію», на якому прогресивні діячі з усього світу обговорять протистояння авторитаризму, боротьбу з корупцією і «просування поваги до демократії».
Американський президент бачить свою місію в тому, щоб відродити надію в цінності, які дозволили Заходу зі Сполученими Штатами на чолі посісти провідне місце в світі. Байден вірить, що демократія стратегічно, в історичній перспективі, ефективніше авторитарних режимів, і має намір це всіляко доводити, до чого його підштовхують захмарні темпи розвитку авторитарного Китаю. Україна, зрозуміло, теж має намір взяти участь в цьому змаганні на стороні демократій, хоча її власна ефективність начебто не дає для цього жодних підстав. Але в форумі, звичайно, візьмемо участь, чому ж ні, як і в «просуванні поваги до демократії». Ще одна можливість поскаржитися всім, що нас не беруть до Євросоюзу і НАТО.
Якщо для США головним подразником і мірилом власних досягнень з деяких пір став Китай, то для демократичної України це, безумовно, авторитарна Росія. Ідеальний результат нашого протистояння бачиться, звичайно, не в тому, що танки ЗСУ пройдуть переможним маршем по Красній площі, а в такому влаштуванні життя в Україні, коли росіяни, в більшості своїй, зітхнуть і визнають, що у нас круто і незаперечно краще. Не в якихось деталях, не за абстрактними економічними показниками, а за цілісності вражень і відчуттів. Комусь, між іншим, і зараз так здається, тому що свобода і її відсутність переживаються окремими людьми надзвичайно гостро, але добробут все ж більш широке поняття.
За висновком фахівців, зокрема власних, Росія стагнує в економічних відносинах року з 2012-го, і просвіту не видно. З 2014-го, коли вона явила решті світу своє справжнє обличчя, якщо раптом хто помилявся, велика країна ще більш великого Путіна впевнено рухається до статусу світового ізгоя та лузера. З 2018 року, коли затихла кримська екзальтація, закручування гайок дорогим росіянам прийняло якийсь гарячковий і все більш прискорювальний характер. Перспективи Воронежа уникнути покарання своєю владою за всі біди російського народу виглядають все більш примарними. І тим не менш.
Як боротимуться із російською паспортизацією мешканців ОРДЛОРосія готується до нового етапу паспортизації українців в ОРДЛО. Тим часом нардепи реєструють законопроєкт з метою протидіяти цьому процесу. Наскільки дієвими є такі ініціативи і як може протидіяти Україна – у матеріалі політолога Олександра Радчука.
За даними Міністерства внутрішніх справ Російської Федерації, в першому півріччі 2021 року 184 385 українців отримали російське громадянство. За весь минулий рік 409 549 наших колишніх співвітчизників обзавелися паспортами РФ. У 2019 році таких було 299 422 особи, у 2018 році – 83 081, в 2017-му – 85 119, в 2016 році – 100 696 українців вступили в російське громадянство, в 2015-му – 67 400. Разом виходить 1 млн 229 тисяч 652 людини.
Сюди не входять жителі Криму. Про їхній повний перехід на російські паспорти повідомили ще у вересні 2014 року: регіональне управління Федеральної міграційної служби відрапортувало, що видано мільйон 560 тисяч паспортів, і це 98% місцевих громадян. Тоді ж було заявлено, що 3,5 тисячі кримчан відмовилися і вважали ліпше залишитися громадянами України. З жителями Криму загальна цифра тих, хто перейшов в російське підданство з 2014 року становить майже три мільйони осіб, 2 млн 789 тисяч 652, якщо бути точними. Хтось у той страшний рік перейшов у росіяни і не будучи жителем анексованого півострова.
Всього на території нинішніх ОРДЛО до окупації, за даними Держстату України, жило 3 млн 894 тисячі осіб. У 2016 році Мінсоцполітики повідомляло про зареєстрованих 1,7 мільйона переселенців. Правда, вважається, що реально перебралося в Україну значно менше, близько половини. Це відповідає приблизному числу жителів «ЛНР-ДНР» і тих, хто перебрався звідти в Росію, в 2,9 мільйона осіб. Виходить, майже половина з них уже з російськими паспортами, якщо резонно припустити, що саме вони становлять левове число «з квитком». Очевидно, роздача їм громадянства продовжиться і в наступні роки, що за взятих темпів означає завершення завдання через три, максимум – п'ять років.
Так-так, це можуть бути як гарячі прихильники путінських порядків, так і люди, поставлені в складні життєві обставини, мотивація не обговорюється. Тільки ось в зворотний бік, в Україну, вільну і демократичну, нічого подібного до цього потоку не тече. Так, в період з 2014 до 2016 року українські паспорти отримали 6 261 росіянин, в 2019 році таких було близько трьох тисяч осіб. І це в більшості своїй не «політичні», просто давно жили тут, ну ось і оформили. Звичайно, у нас, до всього, ще й дуже обтяжена бюрократією процедура, тоді як видачу російських паспортів українським громадянам Росія демонстративно полегшила. Але факт залишається фактом: довга черга з росіян, що бажають стати вільними громадянами нашої прекрасної Батьківщини, не стоїть. І важко не визнати, що це, нехай непряме, але дуже наочне свідчення нинішньої привабливості України і показник стану речей в нашому протистоянні з агресивною країною-сусідкою. Це не заслуга Кремля, це наша біда.
Байден, Штати і Захід загалом азартно включилися в нову історичну гонку. На тих, хто затримався в розвитку, не стануть навіть озиратися, баласт – геть.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»