В Україні вперше за тривалий час продали об'єкт великої приватизації – Перший київський машинобудівний завод («Більшовик»). Хоча після цієї угоди залишився «осад» – АМКУ перевірятиме дотримання конкуренції під час аукціону – є надія, що продаж неприбуткових державних підприємств буде активнішим. У попередні роки при закладених до держбюджету мільярдних доходах від приватизації, отримати вдавалося в кращому разі 20% від очікуваної суми. Водночас політики неодноразово говорили, що державі треба позбутися «баласту» у вигляді збиткових та занедбаних активів. «Слово і діло» вивчило, як політики незалежної України обіцяли провести приватизацію.
Потрібно сказати, що політики дуже обережно у своїх передвиборчих програмах висловлювалися про приватизацію – прямо обіцяли продати неефективні підприємства одиниці. І партії, і кандидати в президенти більше наголошували на тому, які об'єкти потрібно залишити у державній власності.
Під час президентської передвиборчої кампанії-1999 кандидат Василь Онопенко обіцяв забезпечити проведення «реальної народної приватизації», а Юрій Кармазін переглянути факти приватизації, проведеної проти інтересів суспільства та держави.
Петро Симоненко як кандидат від Комуністичної партії, навпаки, обіцяв припинити приватизацію, повернути у держвласність усі стратегічні підприємства.
В 2002 році «Виборчий блок Юлії Тимошенко» у передвиборчій програмі обіцяв перевірити законність приватизації попередніх років, і головне залишити у держвласності транзитні системи.
Партія «Єдність» хотіла заборонити продаж стратегічно важливих для економічної безпеки підприємств. У програмі виборчого блоку «Новий світ» йшлося, щоб малі підприємства віддати у приватні руки, середні перетворити на акціонерні товариства, контрольний пакет акцій яких належить органам місцевого самоврядування, а стратегічні підприємства – зберегти за державою.
Ліберальна партія України виступала за якнайшвидшу приватизацію, Комуністична партія – за зупинення «злочинної прихватизації». КПУ також обіцяла націоналізувати стратегічно важливі, прибуткові та безпідставно продані підприємства, насамперед паливно-енергетичного комплексу, металургії, машинобудування, ВПК, хімічної, лікеро-горілчаної та тютюнової промисловості.
У 2004 році кандидати у президенти мали радикально різні погляди на долю державного майна. Богдан Бойко, Петро Симоненко, Микола Грабар, Михайло Бродський обіцяли переглянути приватизацію останніх років. Бродський також хотів кошти від приватизації направити на виплату боргів вкладникам Ощадбанку СРСР.
Юрій Збітнєв, Володимир Нечипорук та Олександр Омельченко обіцяли провести реприватизацію стратегічних підприємств. Анатолій Кінах був не проти приватизації, але лише як інструмент інвестиційно-інноваційного розвитку. Сергій Комісаренко обіцяв проводити прозору приватизацію, зберігаючи контроль за стратегічними підприємствами.
Віктор Янукович обіцяв, що інформація про держвласність, яка продається та здається в оренду, стане доступною. Віктор Ющенко хотів змусити олігархів заплатити справжню ціну за підприємства, куплені за безцінь.
Під час передвиборчої кампанії у 2006 році у партій було більше обіцянок зберегти підприємства у державній власності. КПУ, як завжди, виступала за націоналізацію стратегічно важливих підприємств та проти передання курортних та заповідних територій у приватні руки.
«Народний рух України за єдність» обіцяв у програмі законодавчо забезпечити реприватизацію незаконно відчужених фабрик та заводів, а також заборонити приватизувати важливі підприємства. Блок Наталії Вітренко обіцяв націоналізувати стратегічні об'єкти, щоб держава контролювала паливно-енергетичний комплекс, транспорт, зв'язок, найбільші металургійні та хімічні підприємства.
Зберегти стратегічні об'єкти у власності держави обіцяли партія «Народної довіри», Соціалістична партія, «Опозиційний блок «Не так!», Партія Зелених, Українська консервативна партія, партія «Зелена планета», Ліберальна партія, блок «Держава – Трудовий союз», «Блок Юрія Кармазіна», ВО «Свобода».
Дохід від приватизації: яку суму розраховували отримати і якою виявилася реальністьЯкий дохід від приватизації закладали до держбюджету та скільки в результаті отримували – на інфографіці.
Перевірити всі випадки приватизації хотіли «Свобода», «Блок Юрія Кармазіна», «Блок Лазаренка». Водночас, «Блок Лазаренка» був не проти продажу державного майна – 10% від приватизації обіцяли направити на оздоровлення довкілля. Партія «Вперед, Україно!» обіцяла дозволити приватизацію нерентабельних підприємств, але лише через аукціони.
На президентських виборах у 2010 році Юрій Костенко обіцяв продати неефективні державні підприємства, окрім стратегічних. Зберегти у власності держави стратегічні об'єкти обіцяли Олександр Мороз та Олег Тягнибок. Симоненко, як і раніше, обіцяв усе націоналізувати.
Володимир Литвин хотів повернути державі та передати у комунальну власність водоканали, електро- та газові мережі, теплоцентралі. Повернути у держвласність газові та нафтові сховища та взагалі проаналізувати результати приватизації. Переоцінити приватизовану держвласність пообіцяв Сергій Ратушняк.
У 2012 році кілька партій обіцяли націоналізувати стратегічні підприємства, резиденції, розкрадені землі тощо – КПУ, «Українська національна асамблея», платформа «Собор», Соціалістична партія, «Народно-трудова спілка України»
«Свобода» обіцяла переглянути приватизаційні процеси часів Миколи Азарова, зокрема повернути стратегічні підприємства.
На виборах-2014 Ліберальна партія обіцяла запровадити прозорі методи приватизації, «Свобода» та КПУ – націоналізувати підприємства. «Радикальна партія Олега Ляшка» обіцяла змусити олігархів доплатити за «копійчану» приватизацію підприємства, чи об'єкти повернуть державі.
Серед кандидатів у президенти лише Олександр Клименко мав обіцянку провести реальну приватизацію збиткових підприємств. Юлія Тимошенко та Олег Тягнибок обіцяли або перевірити приватизацію минулих років або зберегти стратегічні об'єкти у держвласності.
У 2019 році провести приватизацію обіцяв лише кандидат у президенти Роман Насіров. Інші кандидати – Ольга Богомолець, Сергій Каплін, Юрій Кармазін, Ігор Смешко та Руслан Кошулинський – обіцяли перевірити законність приватизації попередніх років.
Перегляд приватизації 90-х: яка позиція керівництва країн колишнього СРСРВ Україні підтримують перегляд підсумків приватизації у 1990-х роках. Тоді як в інших країнах колишнього СРСР утримуються від такого.
Олег Ляшко замість «огульної» приватизації пропонував ефективне керування держмайном. Віталій Купрій обіцяв: чи олігархи сплатять до бюджету різницю між реальною вартістю приватизованого підприємства та фактично сплаченою, чи підприємство націоналізують. Ілля Ківа хотів створити систему контролю над виконанням умов приватизації, у разі їх порушення – відбирати підприємства.
Серед партій, які у 2019 році пройшли до Верховної ради, тільки «Голос» має обіцянки щодо приватизації: запровадити приватизацію нестратегічних великих підприємств і обмежити участь олігархів у купівлі таких.
Президент Володимир Зеленський не у передвиборчій програмі, але все ж таки обіцяв провести велику приватизацію державних підприємств. Торік великої приватизації завадила пандемія коронавірусу, але у березні 2021-го Верховна рада ухвалила закон «Про внесення зміни до розділу V Заключні та перехідні положення Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» щодо приватизації об'єктів великої приватизації», і процес був розблоковано.
Нагадаємо, на інфографіці «Слово і діло» можна подивитися, які надходження від приватизації щороку закладали до держбюджету та що отримували в результаті.
Також ми зібрали обіцянки президента, Кабміну та нардепів щодо продажу держмайна.
Раніше ми писали, хто і коли обіцяв запровадити виборність суддів, підвищити виплати при народженні дитини, ліквідувати ОДА та скоротити кількість нардепів.
Олександра Худякова, Сергій Міхальков, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
_ПІДПИСУЙТЕСЬ У GOOGLE NEWS
та стежте за останніми новинами та аналітикою від «Слово і діло»