Цього пленарного тижня у Верховній раді оприлюднили текст змін до Конституції України в частині децентралізації влади. Це вже друга спроба монобільшості на чолі із президентом таки закінчити реформу децентралізації. На доопрацювання витратили майже 2 роки після того, як Володимир Зеленський у січні 2020-го відкликав відповідний президентський законопроєкт №2598 «Про внесення змін до Конституції України (щодо децентралізації влади)».
Новий документ, який може з’явитися у порядку денному Верховної ради вже у січні – лютому 2022 року, суттєво відрізняється від попередньої версії. Утім, попри низку позитивних змін у розбудові місцевого самоврядування та процесу децентралізації, залишаються деякі дискусійні питання, які так і не вдалося врегулювати на даному етапі. Ймовірно, частину з цих питань будуть вирішувати вже у ході підготовки законопроєкту до голосування – над дискусійними питаннями працюватиме міжкомітетська міжфракційна робоча група у парламенті.
Варто одразу ж зазначити: щоб ухвалити зміни до Конституції, нинішній владі доведеться суттєво постаратися. Адже спочатку документ має бути направлений більшістю голосів на розгляд Конституційного суду. І лише після схвального висновку законопроєкт може бути знову переданий на розгляд парламенту вже наступної сесії, а для його ухвалення знадобиться конституційна більшість у 300 голосів. За таких умов та на тлі падіння рейтингів пропрезидентської політичної сили, для знаходження необхідної кількості голосів восени 2022-го потрібно буде докласти неабияких зусиль й досягти компромісів із багатьма політичними гравцями.
Децентралізація на марші
Законопроєкт передбачає суттєві зміни у Основний закон в частині децентралізації. Насамперед – громади стануть новими адміністративно-територіальними одиницями, відповідно буде закріплений новий адміністративно-територіальний устрій.
Обіцянка на всі часи: хто і як обіцяв ліквідувати місцеві держадміністраціїЛіквідувати обласні та районні держадміністрації, а також зробити посади керівників регіонів виборними політики обіцяють вже давно. Детальніше – в матеріалі Слово і діло.
Наступні суттєві зміни – замість місцевих державних адміністрацій будуть створені префектури, а обласні та районні ради отримують власні виконавчі органи.
Важливо, що згідно зі змінами до Основного закону, громади отримають не лише більші фінансові можливості, але й більшу свободу у розв'язанні питань місцевого значення, які держава не передала в компетенцію інших органів – мова йде про реалізацію так званого принципу субсидіарності.
Важлива зміна порівняно із попередньою версією законопроєкту – повноваження органів місцевого самоврядування не будуть припинятися на час розгляду Конституційним судом справи щодо порушення актом місцевого самоврядування Основного закону в частині забезпечення суверенітету та територіальної цілісності. Саме таким повноваженням наділять префектів, втім в новій редакції законопроєкту префекти і справді матимуть більше функцію контролю, а не блокування.
Не менш цікавим нововведенням законопроєкту є те, що позачергові місцеві вибори призначає не Верховна рада, а Центральна виборча комісія невідкладно. Звісно, такий розклад справ може дещо зняти навантаження з парламенту, проте фактично позбавить вплив законодавчого органу на процеси в регіонах.
З ким префекти?
Найбільше дискусій викликає питання підпорядкування префектів, який має уособлювати центральну виконавчу владу. Причина в центрі впливу: кому безпосередньо має підпорядковуватися префект – президентській чи урядовій вертикалі?
Вертикаль, яка не працює: що не так із призначенням голів ОДАУже цього року обласні держадміністрації та їхніх очільників мали б змінити нові інститути контролю влади ‒ префектури та префекти. Чи варто очікувати завершення реформи й які ризики можливих змін ‒ аналізував політолог Олександр Радчук.
З одного боку, саме президент, згідно із Конституцією, є гарантом Основного закону й має бути на сторожі національної безпеки та територіальної цілісності. З іншого боку – президент за тією ж Конституцією не є очільником виконавчої гілки влади відповідно до парламентсько-президентської моделі функціонування України. Цю дилему і мають вирішити народні депутати – а саме порядок призначення, звільнення та підпорядкування префектів.
У новому законопроєкті префекти є державними службовцями, яких обиратимуть на конкурсних засадах. Крім того, строк каденції префекта — 3 роки, тоді як і місцева влада, і президент обираються на 5 років.
Політичні наслідки
У разі підпорядкування префектів до президентської вертикалі – такий крок значно підсилить президентську команду та вплив на процеси у регіональній політиці.
Такий хід подій відверто підтримують у пропрезидентській команді в парламенті і в Офісі президента. А ще одним із прихильників саме такого розподілу – нинішній міністр розвитку громад та територій України Олексій Чернишов, який безпосередньо в уряді відповідає за реалізацію реформи децентралізації.
Ще одне важливе значення питання зміни до Конституції в частині децентралізації може мати в контексті процесу мирного врегулювання, адже один із пунктів Мінських угод передбачає проведення в Україні конституційної реформи, ключовим елементом якої є децентралізація.
Саме тому зміни до Конституції в частині децентралізації однозначно стануть топреформою у наступному 2022 році. Хоча шлях до їхньої імплементації буде важким, а ефект від безпосереднього втілення реформи українці відчують у найкращому разі з 2025 року.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»