Відеосаміт Байдена та Путіна має чудові особливості, які вказують на якісну зміну відносин США та Росії, а також, ширше, Заходу, іншого світу та Росії.
Путін готувався до зустрічі у звичному та комфортному для себе форматі обговорення двома впливовими світовими лідерами, стомленими мудрецями, стратегічних проблем, що навалилися на них, у широкому спектрі від контролю за озброєннями та кібербезпеки до іранської ядерної угоди та спільної боротьби з коронавірусною пандемією. По ходу вискочило б і українське питання, але в контексті загального занепокоєння системою європейської безпеки: давайте, мовляв, щось з Україною вирішувати, вона постійно загострює, ми не можемо залишатися осторонь. І з НАТО це зовсім зайве. Зрозуміло, посперечалися б, але намітили нові кроки зі стабілізації та врегулювання, і для подальшої спільної конструктивної роботи оголосили б про поступове відновлення рівня дипломатичних відносин. Ось він, важкий тягар відповідальності за долі мільйонів.
Тим часом зовсім дикий спосіб прискорення зустрічі на найвищому рівні рішуче змінив її характер. Як і навесні, але з значно більшою інтенсивністю для привернення уваги Вашингтона були задіяні великі армійські підрозділи, що біля кордонів України вишиковувалися в порядки, які з космосу зчитувалися супутниками-розвідниками: «Подзвони мені, подзвони!» Дихнуло забутим минулим, коли боротьба з війною загрожувала нічого не залишити від світу. Тема цілком можливого російського вторгнення в Україну з непередбачуваними наслідками, коли не можна буде не реагувати, а як реагувати, абсолютно незрозуміло, заповнила сторінки та ефіри світових ЗМІ, налякавши населення і стурбувавши політиків. У цих умовах невідкладною місією і першочерговим завданням американського президента стало зупинити війну, що насувається, інші теми навіть близько не стояли поруч по важливості.
Санкції замість ескалації: про що домовилися Путін і БайденПереговори Байдена та Путіна мали знизити напруженість на східному кордоні та ризик ескалації. Владислав Фарапонов вважає, що на це є шанси.
В результаті ніякого діалогу поважних мудреців не могло вийти, як і рівних розмов. Коли один співрозмовник пояснює іншому, що ігри з війною – це погана ідея, перевага здорового глузду та етичної позиції повністю на його боці, не кажучи вже про те, що Байден у цьому випадку виступав представником значної кількості держав та народів, стурбованих небезпечною поведінкою Росії, а Путін представлял лише самого себе.
До кінця 2021 року послідовними зусиллями Кремля Європа, Захід і далі скрізь дійшли, нарешті, висновків, яких слід було дійти ще в 2014 році, якщо не 2008-го: ця Росія здатна на будь-яку гидоту. Тим, хто вірив, що у двадцять першому столітті війна в Європі немислима, а те, що трапилося в Україні – випадкове непорозуміння, довелося відмовитися від цієї віри. Повернення військового порядку денного, що здавалося, назавжди пішов на маргінес, характеризує тих, хто його весь час повертає, як злісних маргіналів, і вимагає до них відповідного ставлення: гидливого побоювання та спеціальних запобіжних заходів. Свого нинішнього переляку Путіну не вибачать.
При цьому, за зауваженням політичного філософа Івана Крастьова, Європа, а в її обличчі і великий Захід зараз не відчувають екзистенційної небезпеки, що виходить від Росії, як відчувала її від Радянського Союзу в роки «холодної війни». Росія – джерело неприємностей, але не загроза існуванню. Навіть накопичена нею гора зброї та безперервна агресивна риторика не змушують бачити в ній кількість зла, якого вистачило б, щоби зупинити налагоджене життя цивілізації. Жодних розмов на рівних більше не буде, оскільки жодних рівних немає. Це і є головний підсумок цьогорічного відеодзвінка Байдена з Путіним.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»