Загроза повномасштабного вторгнення та значне посилення військової присутності Росії на кордонах з Україною – вже кілька тижнів залишається головною темою новин у всьому світі. У Кремлі такими методами намагаються привернути увагу країн Заходу до основної своєї вимоги – не допустити подальшого зближення та можливого вступу України до НАТО.
Ймовірно, це питання було і предметом обговорення під час онлайн-зустрічі президентів Росії та США Джо Байдена і Володимира Путіна, яка відбулася на поточному тижні. Ці перемовини мали б дещо знизити градус напруженості на кордонах з Україною, проте загальне відчуття від зустрічі – особливих сенсаційних змін очікувати зарано, ситуація є ще далекою до остаточного вирішення.
Утім, і в ЄС, і в США вже встигли запевнити в тому, що Україна у найближчому майбутньому не отримає членство в НАТО. Серед країн ЄС переважає думка, що війна Росії та України – це локальний регіональний конфлікт, і втягуватися у неї на боці однієї зі сторін жодна країна не хоче. Тому вступ України та Грузії до НАТО багатьма державами ЄС сприймається як збільшення загрози саме з боку РФ – ядерної держави із однією з найпотужніших армій світу.
Вже після розмови Джо Байдена із Володимиром Путіним, в американських ЗМІ з’явилися повідомлення про позицію Державного департаменту США щодо малоймовірної перспективи вступу України до НАТО протягом найближчих 10 років.
А чи можливо посилити свої позиції та заручитися надійними партнерами поза структур НАТО, не вступаючи до Північноатлантичного альянсу і, водночас, не псуючи із ним відносин?
Балто-Чорноморська вісь
Одна з ідей, яка лежить на поверхні – Україна має стати регіональним лідером та об’єднати країни, до яких Росія вже мала претензії або становить потенційну загрозу територіальній цілісності та суверенітету. Із посиленням мігрантської кризи з боку Білорусі – особливі загрози національній безпеці відчули на собі Польща та Литва.
Міста, острови і шельфи: які територіальні конфлікти мають країни-члени НАТОЯкі територіальні конфлікти мають країни-члени НАТО, дивіться на ексклюзивній інфографіці Слово і діло.
Загалом країни Балтії, Польща та Молдова – найближчі можливі союзниці України у протидії агресії РФ, і саме із цими державами варто створювати особливі відносини щодо співпраці у військовій сфері. Ще дві потенційні країни-союзниці у Чорноморському регіоні – Грузія та Туреччина наразі навряд чи можуть підтримати Україну у військовому аспекті. Принаймні, допоки в Грузії не зміниться керівна верхівка, нового поштовху у взаємовідносинах двох держав чекати не варто. Туреччина нарочито підкреслює свою миротворчу місію в регіоні і вже вкотре пропонує Україні та Росії виступити в ролі посередника.
Та навіть за сприятливих обставин, потужностей Балто-Чорноморської осі бракує для повноцінної протидії військовим загрозам з боку Кремля.
Мислити глобальніше
Оскільки противників інтеграції України до НАТО багато не лише серед ворогів, але й серед умовних «друзів», нашій державі варто звернути більше уваги на нові військові альянси та взаємодії.
Експерт розповів, чому Європа не хоче приймати Україну в НАТОНадання плану дій для членства в НАТО в реальності не вимагає від НАТО ніяких ресурсовитрат, і Альянс не несе відповідальності за подальше
Один із найбільш потужних союзників, які можуть практично допомогти Україні у відкритому протистоянні з Росією – Велика Британія. На відміну від США, Велика Британія наразі шукає своє геополітичне місце саме на європейському континенті. Адже свого майбутнього у інтеграції із ЄС в Лондоні поки що не бачать. І на відміну від Європейського Союзу, який досі не створив власні спільні збройні сили, Великобританія має потужну армію і розвинений флот.
Більше того, як і США, в Лондоні готові фінансово допомагати Україні ставати міцнішою. Цими днями стало відомо, що Велика Британія додатково виділить один мільярд фунтів стерлінгів на підтримку України, зокрема для підтримки сфери інвестицій, торгівлі та безпеки.
Крім того, влітку поточного року новий військовий блок AUKUS – три держави США, Велика Британія і Австралія створили тристороннє партнерство в сфері безпеки, спрямоване, передусім, на противагу Китаю. Ймовірно, таке заокеанське партнерство може бути розширене і за рахунок нових учасників. І необов’язково – проти КНР.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»