Одна з помітних рис української політики – дуже невелика дистанція між народом і владою. Це особливо впадає в око при порівнянні з путінською Росією або середньоазійськими державами колишнього СРСР, але й щодо тих норм, що існували в нас раніше, очевидним є ще більше скорочення цієї дистанції. Мова, звичайно ж, не про горезвісну близькість народу та його вождів, хоч і про неї теж.
Соціолог Герд Хофстеде, який ввів у обіг індекс дистанції влади, звернув увагу, наскільки у різних культурах та окремих соціальних групах розрізняється поведінка начальства та ставлення до начальства: ступінь жорсткості ієрархії, свободи спілкування між представниками різних владних рівнів, управлінський стиль. Цікаво, що останні гучні епізоди демонструють вельми вільну поведінку підлеглих у тій структурі, де маються на увазі порядки, в яких будь-який майор завжди розумніший за будь-якого капітана: у Національній поліції.
На посту в прифронтовій зоні поліцейські дуже активно дали відсіч «цілому» заступнику міністра внутрішніх справ, не впали перед ним трепетно ниць, коли з'ясувалося, що перед ними «велике цабе». Олександр Гогіашвілі більше спантеличив не від того, що його машину нешанобливо зупинили, а від поведінки підлеглих, які спокійно запропонували йому вгамуватися і розсудливо оцінити ситуацію та свої дії. Бичачий наїзд Миколи Галушка на патрульних помітно стих після того, як вони стали при ньому ж, буквально в обличчя, обговорювати, наскільки народний депутат із такими замашками може представляти державу за кордоном. Цікаво буде нагадати, що Галушко сам, слідом за своїм татом, послужив у внутрішніх органах і явно очікував якогось іншого поводження зі своєю персоною. Не склалося.
Відчуття неправомірності дій влади або її окремих характерних представників посилюється від того, що ці дії мають відверто жлобський характер. Жлобська поведінка лише підкреслює, що той, хто качає права, не має для цього взагалі жодних підстав, крім вищого владного статусу.
Михайло Жванецький, пояснюючи, що таке жлобство, вказував на його відмінність від хамства в чистому вигляді: «Це не хамство, це те, що утворюється від з'єднання хамства та невігластва з боягузтвом і нахабством». Хамство від носіїв влади українські поліцейські, може, й стерпіли б, та й терплять напевно регулярно, але неуцтво і боягузливість, що проблискують за ним, викликають у відповідь неприховану зневагу. Влада перестає прощати жлобство.
Абсолютно жлобська за задумом і виконанням операція, яка призвела до зриву конкурсу, в результаті якого мав бути обраний керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, викликає таке саме ставлення: гидливу зневагу. Зеленський, який дає хрест на пузі суспільству та західним партнерам, що конкурс успішно завершиться цього року, а потім запускає своїх ручних жлобів, щоб вони блокували процедуру, це той самий показовий прояв боягузтва та нахабства, який не знаходить виправдання жодними раціональними аргументами. За спритність ніхто не похвалить.
Характерно, що глибокий сором, який викликає таку поведінку, посилюється, коли ситуацію бачиш очима іноземних членів конкурсної комісії, яким було ніби більше потрібно, ніж нашим жлобам. Так само і патрульні дивилися на депутата Галушка ніби очима іноземців, перед якими ось це – представник України. Нам ще недостатньо того, що якісь речі неприпустимі в наших очах, потрібна ще якась зовнішня інстанція.
Жлобство процвітає в Україні, і зовсім не лише нагорі, у цьому сенсі народ і партії єдині, але певний консенсус, що жлоби не повинні країною керувати, потроху складається. Залишилося десь знайти нежлобів.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»