Старше покоління добре пам'ятає ленінську тезу: «Будь-яка революція лише тоді чогось варта, якщо вона вміє захищатися». Вождю пролетарської революції у безнадійно селянській країні не відмовиш в ефективності захисних заходів, відбилися від усіх, і від селян теж.
Через сто років громадяни колишнього Радянського Союзу, як ті, що ще конспектували Ілліча, так і їхні діти, і онуки, що уникнули цієї повинності, зіштовхнулися з суворою реальністю, коли протистояти контрреволюції виявляється абсолютно неможливо. Білоруські протести, що розпочалися у серпні 2020 року, тривали кілька місяців. Лише у листопаді їх витіснили у мінські двори, а потім остаточно придушили. Казахстанське обурення пихнуло по всій країні, як суха солома, і справа зайшла набагато далі, ніж спорудження барикад і підпалювання шин, чого так комусь не вистачало в Мінську, однак у лічені дні все закінчилося під звуки автоматних черг та повідомлення про прибуття міжнародної допомоги.
Протести в Казахстані: чому їх некоректно порівнювати з Євромайданом та як далі можуть розвиватися подіїПолітолог розповів, чому некоректно порівнювати події у Казахстані з Євромайданом в Україні та як можуть розвиватися події далі.
Шляхетному емоційному пориву обурення протистоїть холодний розрахунок та вигострена технологія придушення. Вони ретельно вивчали уроки 2004 року, а потім у деталях розібрали помилки, зроблені у 2014 році, і не мають наміру їх повторювати. Головне, почати вчасно стріляти на ураження і не зупинятися, а там Путін надішле своїх. Навіть ексреволюціонер Пашинян надішле, як з деяких пір з'ясувалося.
На цьому фоні український досвід народної перемоги, хоч би якою умовною вона виявилася, оцінюючи її роки по тому, набуває абсолютно виняткового характеру. Ті, хто косо дивився на Майдан тоді, можуть у своїх країнах оцінити різницю між безпардонною поліцейщиною та українською свободою, нехай вона навіть у своїх найбільш яскравих проявах більше нагадує бардак. Цирк завжди кращий за табір.
Для України ж свинство та демонстративна зневага до людської гідності, що відкрито запанувала на сусідніх просторах, є потужним стимулом відчайдушно – ні, не захищати, – нарощувати свою революційність, яка часом, здається, небезпечно згасає. Це, зрештою, умова виживання у глибоко ворожому оточенні колишніх «братів», де будь-яка ознака свободи сприймається як загроза «державного перевороту», замах на право грабувати безперешкодно грабувати далі, оголошуючи терористом та іншоагентом будь-кого, хто виступає проти. У нас і всередині зі свободою все ще хитко, а часом просто погано, але водночас на Україні лежить тягар країни, на яку дивляться з надією ті, у кого нічого не вийшло, бо тамтешня контрреволюція виявилася безжально успішною.
У нас ще не вийшло, але у них зовсім не вийшло. Потрібно наполегливо продовжувати, заради себе, але й заради інших – казахстанців, білорусів, росіян. Не вийде у нас – не вийде ні в кого.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
Отримуйте оперативно найважливіші новини та аналітику від «Слово і діло» в вашому VIBER-месенджері.
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»