Через кризу, ініційовану Росією на кордоні, та ризики повномасштабного вторгнення Україна опинилась в центрі уваги міжнародної спільноти. З одного боку, привід не дуже оптимістичний, але історичний для держави. Питання лише в тому, як цим краще скористатися.
Дії Путіна не дозволили Байдену приділяти менше уваги Україні
Коли Джо Байден тільки прийшов до влади, українські політики та експерти покладали серйозні надії на його адміністрацію стосовно поліпшення відносин по лінії Вашингтон-Київ, зважаючи на часті візити нинішнього американського президента до Києва і часті контакти з українськими політиками різних рівнів. Аргумент був приблизно такий: Джо Байден добре знає українські реалії, тому «часу на розкачування» його адміністрації точно не треба. Принаймні станом на зараз виявилось, що це відіграло більше негативну роль, ніж позитивну. Політика на українському напрямку стала більш обережною, ніж могла би бути: досі навіть не подано кандидатуру на посаду постійного посла США в Києві, участь Америки у Кримській платформі, принаймні публічно, обмежилась доволі обережною присутністю. До того ж, надії на приєднання США до «нормандської четвірки» чи створення якогось іншого формату теж не справдились.
Як часто Україну відвідували перші особи СШАСкільки разів до України приїжджали американські президенти, віцепрезиденти та держсекретарі – на інфографіці.
Минуло трохи більше року роботи нової адміністрації, але підхід до Росії був де-факто дуже схожим на адміністрацію Обами, коли мало місце бажання перезапустити відносини. І хоча публічно команда Байдена так це не називає, але ця стратегія себе вже не виправдала. Другий рік поспіль Росія однаково шантажує Захід – Америку передусім, – погрожуючи ескалацією і наступом на Україну.
Натомість США обрали іншу стратегію зовнішньої політики, принаймні на перший час роботи адміністрації Байдена. Для них пріоритетом став Китай, Індо-Тихоокеанський регіон. І головна проблема в тому, що зараз команда Байдена намагається нашвидкуруч перебудувати свою зовнішню політику, але й не визнає цього стратегічного прорахунку. Байден планував свою політику без урахування можливої ескалації ситуації з боку Росії, а Путін не дозволив Байдену фокусуватися на головному економічному та політичному конкуренті – Китаї.
Байден став заручником відсутності зобов’язань захищати Україну
Головна проблема для Байдена всередині Америки полягає в тому, що коло його дій доволі обмежене. Надіслати військових він не може – це не підтримають ні виборці, ні політичні опоненти. А продовження гри за правилами Путіна може призвести до посилення апетитів Москви грати на підвищення ставок – ультиматуми щодо безпеки лише підтверджують це. Україна в цьому сенсі лише один з механізмів досягнення більш масштабної цілі.
Але головна внутрішньополітична проблема президента Байдена полягає в тому, що немає часу пояснювати американцям, чому США взагалі мають бути стривожені скупченням російських військ та ризиком вторгнення. Аргумент американської публіки полягає в тому, що США достатньо сил, зокрема військових, витратили на кампанії в Іраку та Афганістані, і неможливо дозволити ще сотням, тисячам американців загинути за кордоном. Так як Україна не є членом НАТО, у США немає двосторонньої угоди щодо захисту України: тобто Київ –партнер Вашингтону, але офіційно – не союзник.
Україна може запропонувати США новий формат співпраці
Будь-яка криза – це можливість для змін. У цьому випадку Україна має шанс скористатися посиленою увагою колективного Заходу для того, щоби започаткувати зі США новий формат взаємодії. Про нього Україна говорила напередодні візиту президента Зеленського до США наприкінці літа минулого року, але тоді не вдалось це реалізувати. Йдеться про так звану двосторонню безпекову угоду, яку США мають із низкою країн.
Огляд іноземних ЗМІ: сценарії російського вторгнення в Україну та повномасштабної війниПід яким приводом Росія може вторгнутися в Україну, сценарії можливого вторгнення та попередні оцінки втрат під час війни – у матеріалі Слово і діло за даними західних ЗМІ.
Важливо, що це не є ні аналогом, ні замінником статусу основного союзника США поза НАТО. Такий тип угод називається договір про взаємну співпрацю та гарантії безпеки, він реалізується між Вашингтоном та союзниками з 60-х років минулого століття (і як не парадоксально, Японія одна з таких).
Аналогічна угода підписана з Австралією, нещодавно США оголосили про старт переговорів з Данією. Це рамкова угода, але вона слугує основою більш точкової взаємодії між союзниками Америки. Майже всі аналогічні угоди мають вагому історію співпраці. Наприклад, договір з Японією 1960 року замінив угоду 1951 року, з іншими державами ситуація приблизно така сама.
Таким чином, якщо не зараз, то кращого часу може і не настати. Для Байдена це теж можливість зберегти обличчя і показати, що США продовжують підтримувати Україну. Крім того, це дозволить перетворити з теореми на аксіому підтримку України з боку обох американській партій.
Владислав Фарапонов, політолог-американіст, аналітик «Інтерньюз-Україна»
Регулярную подборку актуальной проверенной информации от «Слово и дело» читайте в телеграм-канале Pics&Maps
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»