Спроба організувати всенародну підтримку спецоперації у Кремля явно провалюється. Не те щоб не вистачало тих, хто готовий радісно аплодувати побачивши руїни українських міст, що обгоріли, в результаті дій доблесної російської армії-визвольниці. Фашизація Росії відбувається різко і у всіх на очах. Але зв'язка «один народ, один рейх, один фюрер» утворюється на основі нищівних перемог, а у війні з Україною жодних перемог пред'явити не виходить. Зовсім навпаки.
Сама спроба уникнути визнання того, що Росія вступила у велику, важку війну, вказує на те, що Путін не має доступу до ресурсу масового фанатичного поклоніння, якого легко домагався його біснуватий попередник. За Гітлера мріяли померти, тотальною війною марили. На виконання волі Путіна готові вбивати, але вмирати за нього – та ну до біса. Гітлер об'єднав і мобілізував німців, отруївши уми та душі ідеєю національної величі та світового панування. Путін зламав і роз'єднав росіян, позбавив волі до опору, не без зустрічного прагнення цієї волі позбутися, перетворив їх на пасивних глядачів телевізора, звідки говорять про віртуальні перемоги, яка тут мобілізація? Переможу покажи, начальнику!
Якщо війна в Україні затягнеться, Путін може погрожувати ядерними ударами – Міноборони СШАПутін може загрожувати Заходу ядерною зброєю, якщо війна в Україні затягнеться, вважають у Пентагоні. Таким чином, Росія може примусити до проведення переговорів на своїх умовах.
Пояснюючи неприємності, які посипалися на дорогих росіян після вторгнення в Україну, Путін заявив, що «головною причиною, спонукальним мотивом та метою військової операції, яку ми розпочали на Донбасі та на Україні» стало прагнення «врятувати людей Донбасу від геноциду». Залишимо осторонь питання, яке марно ставити масовій російській аудиторії, про те, що сталося і відбувається з Маріуполем, Волновахою, Рубіжним, Краматорськом, Сєвєродонецьком та десятками інших міст та сіл Донбасу, які перетворюються на пилюку борцями з геноцидом місцевого населення. Логіка та емпатія не найсильніші сторони путінопідданих.
А ось ціна «визвольної операції» може вразити. За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, на 30 червня 2021 року жертвами тієї, «малої» війни на Донбасі стали від 13 200 до 13 400 осіб, з них 3 375 цивільних осіб, близько 4 150 українських військових та приблизно 5 700 їх супротивників. Тільки за три тижні війни великої тільки російських солдатів накришили стільки, скільки всього сукупних жертв за всі попередні роки. Або стільки, скільки було вбито в Афганістані радянських солдатів за десять років виконання ними міжнародного обов'язку. І ті тисячі були рознесені не лише по роках, а й по п'ятнадцяти республікам, а ці гори трупів усі в короткий термін впали на Рассеюшку. І цього конвеєра смертей кінця не видно. Де перемога, начальнику?
Не дуже зрозуміло, чому боротьба з «геноцидом населення Донбасу» має позбавити росіян звичних радощів та задоволень та повернути стандарти споживання на рівень 90-х, якими влада так любила лякати населення та порівняно з якими хвалилася здобутками. Щоправда, росіяни в своїй масі ще не зрозуміли, що повертаються 90-ті, причому без тодішньої надії на покращення, а повний безпросвіт. Може, ну його був начальнику цей чужий геноцид? Але це питання вони, якщо зможуть, поставлять йому пізніше, коли дійде. А поки що махають прапорами і чекають, коли оголосять перемогу. Убогі.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»