Дуже символічно, що зараз, коли Україна веде запеклу боротьбу з російським вторгненням, однією ногою на тому світі є той, хто цю війну закликав.
Жириновський, за всієї його епатажності, яка часом здавалася неприховано награною, один із найдосвідченіших російських політиків, при тому, звичайно, що з початку 2000-х ні про яку політику в її справжньому сенсі слова не йшлося в Росії. І до цього періоду, до речі, його Ліберально-демократична партія, заснована ще до розпаду СРСР, підійшла у найгіршій за всю свою історію формі. В 1999 році вона отримала лише 2,58% голосів. Але вже до 2003 року вирівнялася, і з тих пір їй свої 8-13% малювали, вважаючи, на чолі з оголошеним лідером, нестримно несучим агресивну ахінею, корисною окрасою фасадної демократії, центром тяжіння націоналістично налаштованої гопоти, її абсорбентом.
З кожним тижнем війни ризик повалення путіна спецслужбами росії зростає – The TimesУ росії через війну проти України зростає невдоволення у спецслужбах. З кожним тижнем ризик перевороту та повалення путіна збільшується.
Але що далі ліс, тим більше російські так звані системні партії ставали схожими одна на одну. Комуністи, «Єдина Росія», «Справедлива Росія», ліберал-демократи немов змагалися один з одним у запеклому антизахідництві, скрєпостражданнях, православ'ї, победобесії та поклонінні Сталіну. Жириновському доводилося все складніше у ролі головного юродивого. З певного моменту він просто став програвати офіційним особам Міністерства закордонних справ Російської Федерації. Дуже немолодій людині справлятися з таким викликом було дуже непросто. Коли 19 грудня він закликав до військового вирішення проблем з Україною, йому неохоче довелося послатися на заяву Сергія Рябкова, заступника Лаврова, але найголовнішим конкурентом старому ліцедею став, звичайно, сам Путін, який у своїй риториці виглядав його учнем із затримками у розвитку, що тільки зараз вивчив уроки, викладені ще в 90-х.
Навряд чи Жириновського посвячував у свої плани Путін, скоріше, відточений нюх старого знавця кремлівських інтриг і, можливо, якісь свої джерела підказали, куди все рухається, і в унісон з даними американської розвідки, які регулярно стали з'являтися у західній пресі, старий ліберал -демократ став розгортати картини найближчого майбутнього. 22 грудня він розповів, що «більше не буде 22 червня», а «нехай краще буде 22 лютого 2022 року, четверта ранку»… 26 грудня він заявив про те, що слід «повністю звільнити Україну і там поставити всюди свою владу. України не має бути... Ні бойовиків, ні нациків, ні Антиросії». А наступного дня закликав «просто шарахнути в ніч із 31 грудня на 1 січня. Годині о четвертій ранку, о п'ятій ранку».
От би хто порадувався вторгненню в Україну та здійсненню своїх погроз, але 2 лютого його поклали до лікарні, і згодом ввели у стан медикаментозної коми. Сьогоднішнє повідомлення про смерть виявилося передчасним, але очевидно, що провіснику війни вже не очухатися. Його пульс затихає у міру того, як російські війська втрачають свій наступальний потенціал, а солдати скаржаться дружинам та мамкам, як складно буде повернутися додому живими та цілими.
А Путіну, який лише на п'ять років молодший за Жириновського, гарне нагадування про неминуче. І так, бажано до 75 років не зволікати.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»