Немає зараз жодної людини, яку б не цікавило питання: коли ж це все закінчиться, наскільки вистачить Росії? В України ж виходу немає, вона буде, стиснувши зуби, воювати стільки, скільки треба, а Росія – скільки зможе. Звідси й питання: скільки?
Експерти, один більш експертний за іншого, намагаються намацати відповідь, звучать прогнози із зазначенням якихось цифр падіння ВВП або зростання інфляції, йдуть підрахунки військових резервів. Але все це гадання на кавовій гущі, бо ніколи в історії нічого подібного не відбувалося. Оцінці перспектив просто нема на що спертися.
Напевно, окремо кожну сферу аналізувати можна, намагаючись вийти на якісь прогнозні результати, але в тому й річ, що збіглися за часом унікальні та небачені за інтенсивністю процеси, що охоплюють всю сукупність відносин як у Росії, так і в Україні, на яку вона поперла, і в навколишньому світі.
Вперше демонстративно, у всіх на очах і буквально під камери, незважаючи на численні попередження та вимоги цього не робити, велика країна, яка частково розташована в Європі, вторглася в іншу європейську країну. Вторгнення швидко перейшло в режим одного нескінченного воєнного злочину, який знову-таки фіксувався в прямому ефірі і буквально відразу отримав судову перспективу.
У США вважають, що путіна «дезінформують» щодо дій російської армії в Україні – CNNУ США вважають, що радники путіна дезінформують його щодо дій російської армії в Україні. Тепер президент рф не довіряє керівництву міноборони.
Переважна кількість країн засудила агресію, а найпросунутіші з них запустили безпрецедентний каскад санкцій, що означає повномасштабну економічну війну. Ніколи ще країна, якій стали різко обрізати її зв'язки зі світом, не була така щільно в цей світ включена і так від нього залежна. Ніколи у громадян країни-агресора звичний спосіб життя та його стандарти не обрушувалися так нищівно вже через лічені тижні після початку війни. Втім, вони ще тільки усвідомлять, наскільки круто змінилося життя, і, що важливо, без шансів на якийсь просвіт.
При цьому взагалі ніколи не було, щоб громадянам країни, що воює, під страхом кримінального покарання забороняли називати війну війною, вимагаючи беззастережної підтримки того, що не можна називати. Це ускладнює підтримку війни навіть тими, хто готовий її беззастережно підтримати, адже якщо назвеш те, що підтримуєш, теж можеш опинитися під кримінальною справою. Як тут не згадати знамените «дупа є, а слова немає». Незважаючи на всі заборони, дізнатися про те, що відбувається зовсім нескладно, достатньо натиснути кілька кнопок на смартфоні або ноутбуці. Це теж характерна риса нинішньої трагічної ситуації. І росіяни загалом знають, але не всі готові зізнатися собі в тому, що беруть участь у витівці «можемо повторити» цього разу з іншого боку, з того, проти якого «діди воювали».
Напевно, ніколи ще керівництво країни, яка розпочала війну, не було настільки до неї не готове. Двадцять путінських років плекали правлячий прошарок казнокрадів-сибаритів, сама думка про військові тяготи для них шокуюча. Вони й у мирний час були більше глядачами і збирачами данини, ніж державними менеджерами, а керувати в умовах надзвичайності вони просто не вміють і не хочуть, на це не підписувалися. Рівень планування та виконання «спецоперації» людьми, яких вчили воювати, дає уявлення про рівень управлінських компетенцій тих цивільних чиновників, які раптом опинилися в умовах війни із Заходом, який завжди був для них місцем розміщення та пропалювання накраденого. Зараз усі відмобілізовані на активну підтримку того, чого не можна називати, і якось сяк-так виконують свій номер, але якби воля у всіх цих путінських шісток, вони б пройшли Червоною площею зі смолоскипами, вигукуючи «бендерівські» гасла, аби їм повернули їхнє безтурботне благоденство. Ентузіазму Кремль від них не дочекається, а спроб відповзти убік – цілком.
Вся сукупність цих обставин і запеклий опір українського народу, який не оцінив свого щастя у вигляді приходу «визволителів», можуть призвести до того, що російська агресія перерветься несподівано й раптово. Весь цей погано змащений віз почне по ходу все тужніше рипіти, втрачати частини і завалюватися набік. Іноді результат диктується не чиєюсь волею, а сумою безволі. Скільки ні хльощі Путін шкапу російської воєнщини, вона просто далі не повезе.
Ні, розраховувати на такий подарунок долі, безумовно, не можна, і виходити у своїй боротьбі слід з того, що противник значно сильніший і підступніший, ніж він часом виглядає. Але й виключати варіант раптової функціональної відмови путінської системи не слід. Адже вона безнадійно хвора.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»