Намагаючись вихопити якісь орієнтири в непроглядному тумані невизначеності, який огортає війну, експерти вказують на дату, яка багаторічними зусиллями кремлівської пропаганди стала для росіян найголовнішою в їхньому політичному календарі. Це, звісно, 9 травня, День Перемоги. Він з деяких пір знаменує не тільки і не так перемогу «дідів, які воювали», як потенційну перемогу нинішньої, путінської Росії над треклятим Заходом. А поле бою із Заходом зараз якраз в Україні.
Про плани провести парад Перемоги на Хрещатику внаслідок барвистого захоплення української столиці йшлося вже багато, і свідчень, які підтверджують такі плани Кремля, достатньо. З Києвом категорично не вийшло, але пропагандистська логіка вимагає, вийми та поклади, домогтися якогось дивовижного військового успіху, який стане родзинкою святкування 9 травня 2022 року. Путінопіддані живуть телекартинкою, і, якщо їх не підгодувати відповідним чином, вони ображено мукатимуть і засмучено пускатимуть слину. Із цього нескладно зробити висновок, що військові дії в Україні відбуватимуться не за правилами військового мистецтва, а підкоряться законам найважливішого з тамтешніх мистецтв: пропаганді. Зрештою, так і діди воювали, гинули повзводно і поротно заради того, щоб диктор Совінформбюро міг урочисто оголосити про звільнення такого-то населеного пункту до важливої державної дати, а то й дня народження Йосипа Віссаріонича.
Російський президент путін хоче захопити схід України до 9 травня – розвідка СШАРосійському президенту вкрай необхідно відсвяткувати 9 травня хоч якусь перемогу, тому він перенацілив своє пошарпане воїнство на Донбас
З одного боку, це тривожна для нас обставина. Російські генерали, що підганяються стусанами, кинуть у вогонь все, що в них є під рукою, аби в стислі терміни завдати нашій армії поразки, яка могла б справити враження на бункерного упиря і з якого в Останкіно зліпили б подобу Куликовської битви. Все м'ясо і залізо обрушиться на наші позиції, і у ворога все ще багато того й іншого.
З іншого боку, поки що тамтешні воєначальники жодного разу не виявили особливих талантів, зовсім навпаки. Країна, де з підозрою ставляться до розумних та нестандартних, і структура, де ця підозра десятикратна, а за ініціативу боляче карають, не народжує ініціативних командирів. Поставлені ж у тісні часові рамки, вони з великою ймовірністю нароблять купу помилок і дурниць, якими зможуть скористатися наші командири, виліплені за останні вісім років все-таки із іншого тесту. Не кажучи вже про бійців, які й до Бучі були готові глотки гризти окупантам, а тепер і поготів.
Путіна підганяє і ще одна обставина, страшніша, яка відмірює інший часовий орієнтир. До літа найнеприємнішим чином проявляться наслідки «пекельних» економічних санкцій, від яких поки що, здається, ще можна відмахуватися. І з кожним тижнем все очевидніше і нищівніше. Вести війну на їхньому тлі буде все важче, систему трястиме, як у зоні неабиякої турбулентності. А в Україні на той час чудово покриється земля травою, а деревця і чагарник листям. «Зеленка» дуже неприємна річ для супротивника, що зайшов далеко на чужу територію. Та й чудові подарунки, які нині нескінченним потоком йдуть із десятків країн в Україну, на той час активно підуть у справу. Кожен день війни нам обходиться дорого. Але чим ближче до літа, тим дорожче він коштуватиме росіянам.
Ну і головне, звичайно, Росія безнадійно програла часу в стратегічній перспективі, вдарившись у маразм, архаїку і агресивне варварство. Україна ж, переживаючи найтяжчий період своєї історії, у цій страшній боротьбі перспективу впевнено намацала. Це і називається бути на правильній стороні історії. Час згустився, сконцентрувався в Україні. Він за нас.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»