Для всіх українців, хто помирає у ці дні, до трагічних обставин смерті додається ще одна прикрість: не вдасться стати свідком поразки Росії. Леонідові Кравчуку, чиє ім'я увійде в історію у зв'язку із здобуттям Україною незалежності, було б дуже важливо на власні очі переконатися наостанок, що незалежність зуміла за себе постояти. По суті, зараз завершується етап становлення країни, розпочатий в 1991-му. Тоді вийшло піти без крові, але виявилося, що оплата за рахунками просто була відкладена на тридцять років.
Леонід Макарович, що характерно, особливо гарячих почуттів в українців не викликає, ні позитивних, ні негативних. Президентом він був якихось два з половиною роки, причому в країні, яка ще мало відрізнялася від радянської республіки. Його звеличують за те, що пішов на дострокові вибори, то він і не пішов би, якби не був абсолютно впевнений у своїй перемозі над Кучмою, а в політичних технологіях, які дозволяють поразки перетворювати на перемоги, тоді мало хто тямив.
Він знав, чого коштує свобода: в ОП підтвердили смерть КравчукаПрезидент Володимир Зеленський підтвердив смерть першого президента незалежної України Леоніда Кравчука.
І пізніше його політичні ставки не відрізнялися проникливістю, а зв'язки охайністю: шури-мури експрезидент водив з тими, хто легко проміняв би незалежність України на ексклюзивну можливість грабувати її, улесливо прикладаючись до ручки російського царя. У їхній компанії Кравчук, незважаючи на свій формальний статус батька-засновника сучасної української державності, грав другорядні ролі, що іншому було б принизливо, а Макаричу нічого нормально.
Сам відвертим злодієм не був, хоч не був і святим. Далеко не дурень, та й не мудрець. Лише у 72 роки Кравчук вирішив покінчити з активною політикою та перейти до категорії аксакала-резонера. У цій якості став завсідником політичних телешоу, що набирали популярності, і черговим героєм нерезонансних інтерв'ю. Слави морального авторитету нації на цій ниві не заробив: ну куди, з таким анамнезом? Але й відторгнення не викликав, тим більше що завжди знаходилися постаті значно актуальніші і дратівливішы. Треба віддати належне, незважаючи на похилий вік, в маразм не впав і борозни не псував. Він давно перестав бути подією, перетворившись на фоновий атрибут політичного театру, при цьому до рівня музейного експонату не муміфікувався. Рівний дід.
Не дуже зрозуміло, з чого раптом Леонід Кравчук став символом українського політичного хитрування, хіба що через його манеру розмовляти в стилі сільського дядька собі на думці та через знаменитий анекдот про «крапельки». Насправді собі на думці більше Кравчука були всі президенти, крім нинішнього, у Зеленського фішка прямота і щирість, навіть там, де можна було б і кут згладити, і в своїх інтересах промовчати. І це також важливий знак зміни часів. Стирання грані між вправним політичним маневруванням і шкурною безпринципністю неодноразово приводило Україну на межу кризи, воно ж забезпечило комфортні умови п'ятій колоні, яка, не дуже приховуючись, займалася підготовкою нинішньої війни. Політика є політика, і після війни вона не набуде повної прозорості та недвозначності, але й каламутність попереднього тридцятиліття більше не допустима.
Закінчивши свій земний шлях, Леонід Кравчук залишився у своїй історичній іпостасі та в образі Щорса на знаменитому пам'ятнику з бульвару Шевченка, для якого він позував у молодості. Зовсім немало, я вам скажу.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»