Майже три місяці минуло з початку російського вторгнення, і за цей час дуже багато речей змінилися докорінно. Кожен має свій перелік, але є й спільні речі. Головне, Україна виявилася набагато сильнішою, ніж очікував ворог і чим могли уявити західні союзники. Та й наші уявлення про власний опір були серйозно скориговані. У квітні риторику «вистоїмо» замінили впевнені прогнози «переможемо!».
Захід, який повірив у нас і жахнувся злочинам російської солдатні та неосудності кремлівського керівництва, перестав валяти дурня, вдарив безпрецедентними санкціями та розпочав створення конвеєра безперервної допомоги Україні – військової, фінансової, гуманітарної. Це, своєю чергою, здорово зміцнило впевненість у неминучості перемоги.
А ось де не сталося змін, то це в Росії. Тобто плани «спецоперації», звичайно, довелося кілька разів коригувати, і на цвинтарях з'явилося багато свіжих могил, але країна, як і раніше, живе так, наче нічого не сталося. Більше того, фахівці, які відстежують суспільну поведінку, зазначають, що зникли ті зовнішні прояви тривоги та відвертої паніки, які були на самому початку війни, коли розхоплювали гречку та цукор та знімали готівку у банкоматах, вистоюючи величезні черги. Росіяни у своїй переважній більшості намагаються поводитися так, ніби їхнє життя триває, як раніше.
Правоохоронці, пенсіонери, держслужбовці: у росії склали портрет прихильників вторгнення в УкраїнуВійну в Україні підтримують переважно правоохоронці, держслужбовці, пенсіонери, не підтримують – працівники науки, культури, сфери реклами та ЗМІ. Також війну підтримує менше росіян, які бували за кордоном.
Не можна сказати, що вони не знають, що відбувається. Знають, і часом знають більше, ніж наважуються собі зізнатися. Але пустити у своє життя війну відчайдушно не хочуть. По-перше, це означало б, що колишнє сяк-так стабільне і зрозуміле існування позаду, а що попереду – чорт зрозумій, і навряд чи краще. Переважно, поки що можливо, не думати про це, максимально продовжувати інерцію колишнього життя, а там, може, все якось устаканиться. У той час, як невелика кількість громадян, що переполошилися, поспішила залишити батьківщину, яка збожеволіла та відкинула залишки совісті, решта віддали перевагу реакції завмирання: може обійдеться.
Це, звичайно, набагато краще, ніж якби росіяни, захмелілі від запаху крові, впали у військову ейфорію. Десь на підсвідомості свердлить дірочку сильна підозра, що Росія вляпалася у величезне лихо і творить лихо сусідньому народу, але нехай про це болить голова у начальства. «Ми люди маленькі» ховаються у звичну шкаралупу байдужості та апатії.
У цьому контексті новими фарбами грає старий мем «Вата». Так, він веде своє походження від ватника, але навмисна відгородженість цієї публіки від цивільних проблем нагадує занурення себе у вату для більшої безпеки. Це перебування в камері цивільно-сенсорної депривації супроводжується душевною глухотою та емоційною тупістю, але така ціна за особисту безпеку не видається надмірною. Власне, будучи звичкою багатьох поколінь цей розмін і не усвідомлюється.
Політолог Володимир Пастухов використовує іншу метафору, він пише, що обиватель під час війни живе ніби під легкою анестезією: «У цьому випадку людина начебто і як розуміє, що з нею відбувається, але болю не відчуває. Всі події сприймаються як те, що відбувається десь «за склом», гострота сприйняття притуплена, емоції згладжені ... Але потім наркоз починає проходити, і біль повертається. Але це не все. Найчастіше, прокинувшись, хворий виявляє себе в новій реальності: хто без руки, хто без ноги, а хто і того гірше. І ця реальність для нього – як грім серед ясного неба, бо всі зміни проходили непомітно, під наркозом. Є лише дві точки відліку – як було і як стало, а в середині – порожнеча».
Зараз росіяни ховаються від реальності у начебто рятівну порожнечу, і не буде великим перебільшенням сказати, що український народ зараз воює не з російським народом, а з порожнім місцем, яке за інерцією вважає себе великим і непереможним. Попереду у них зустріч з реальністю. Намагаємося її максимально наблизити.
Леонід Швець, спеціально для «Слово і діло»
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»