Україна та США, за попередніми даними, погодили умови угоди щодо рідкісноземельних металів. Вашингтон в особі Дональда Трампа хоче отримати компенсацію за надану військову та фінансову допомогу, Україні потрібні гарантії безпеки, хоча поки невідомо, чи будуть вони у документі. Крім того, угода – це шанс отримати інвестиції у георозвідувальні роботи. Експерти порівнюють майбутню угоду з тією, що вже десятки років діє між Штатами та Саудівською Аравією – «нафта в обмін на безпеку». «Слово і діло» вирішило детальніше розібратися в досвіді саудитів.
Королівство Саудівська Аравія було засноване в 1932 році. Через рік король Абдула Азіз бін Сауд підписав концесійну угоду з американською компанією Standard Oil of California (сучасна Chevron) на пошуки нафти у східній частині країни.
У 1933 році була створена американо-саудівська компанія California Arabian Standard Oil Company, в 1944 році перейменована на Arabian American Oil Company, або Aramco.
Офіційні дипломатичні відносини між країнами було встановлено в 1940 році. Поштовх відносинам США та Саудівської Аравії дала Друга світова війна: у цей період адміністрація президента Франкліна Рузвельта почала розуміти, що нафта матиме дуже важливе значення в майбутньому.
В 1943 році Рузвельт заявив, що «оборона Саудівської Аравії життєво важлива для оборони Сполучених Штатів».
Угода «нафта в обмін на безпеку» була негласно укладена в лютому 1945-го на зустрічі Рузвельта і короля Абдула Азіза бін Сауда. Дві країни домовили, що Саудівська Аравія дає доступ до своїх ресурсів в обмін на «парасольку безпеки» США над королівством, щоб захистити його від усіх ворогів.
У 1950 році компанія Aramco та Саудівська Аравія домовилися про поділ прибутку від нафти, виявленої на території країни – 50 на 50.
У 1951 році було введено в дію Угоду про взаємну оборонну допомогу, яка дозволила Штатам продавати зброю саудитам, проводити в країні тренувальну військову місію та будувати військові об'єкти.
У міру зростання рівня видобутку нафти і доходів Саудівська Аравія отримувала дедалі більшу частку в компанії Aramco: в 1973 році вона отримала 25% акцій, в 1974 році – 35%, а в 1980 році частка країни зросла до 100% (проте американські партнери зберегли місця у раді директорів).
Після вторгнення Радянського Союзу до Афганістану президент Джиммі Картер заявив, що США будуть використовувати свої військові ресурси для захисту американських інтересів на Близькому Сході, якщо це буде необхідно.
Як це буде працювати на практиці, довелося перевірити вже в 1990 році, коли Ірак вдерся в Кувейт. Менш як за тиждень США розпочавши операцію «Щит пустелі» для захисту Саудівської Аравії: відправили до країни близько 500 тисяч військових, щоб захистити її від можливого іракського вторгнення.
Однак пізніше Штати вже не були так віддані забезпеченню безпеки Саудівської Аравії. Після теракту в 1996 році, в причетності до якого підозрювали Іран, Штати вирішили не вживати заходів у відповідь проти іранців.
У вересні 2019 року нафтові об'єкти Саудівської Аравії були атаковані безпілотниками єменських повстанців, яких спонсорував Іран. Атака призвела до тимчасового падіння видобутку нафти на 50%, проте не спричинила суттєвої військової відповіді з боку США. Президент Дональд Трамп утримався від прямих звинувачень на адресу Ірану, побоюючись, що конфлікт може дестабілізувати світову нафтову систему.
Зазначимо, що зараз компанія Saudi Aramco (така її сучасна назва Saudi Arabian Oil Company) є четвертою у світі за величиною прибутку. У неї другі за величиною у світі доведені запаси сирої нафти та найбільший добовий видобуток серед усіх нафтовидобувних компаній.
Нагадаємо, «Слово і діло» на інфографіці порівнювало, скільки сирої нафти видобувають США, росія та Саудівська Аравія.
Підпишіться на наш Telegram-канал, щоб відстежувати найцікавіші та ексклюзивні новини «Слово і діло».
ЧИТАЙТЕ у TELEGRAM
найважливіше від «Слово і діло»