В'ячеслав Кириленко – віце-прем'єр-міністр і міністр культури – на другому місці серед урядовців за кількістю розданих обіцянок після прем’єр-міністра Яценюка. Водночас, це єдиний урядовець, у якого нездійснених обіцянок більше, аніж здійснених.
Саме таку прикру інформацію можна отримати з рейтингів системи народного контролю «Слово і Діло». Усього в очільника Мінкульта зафіковано 82 обіцянки, серед яких виконано лише 34%, або 28 зобов’язань. Ці цифри говорять про одне – рівень політичної безвідповідальності Кириленка аж надто високий – 40% власних обіцянок міністр не виконує. Постає питання, чи ефективний такий урядовець?
Якщо проаналізувати роботу Кириленка з моменту призначення у новий Кабмін Яценюка — можна побачити: віце-прем'єр-міністр і міністр культури зміг дотримати свого слова лише тричі. Одна з цих обіцянок стосується обліку пенсіонерів на тимчасово окупованих територіях. Ще міністру вдалося представити нового керівника Музею жертв голодомору та презентувати попередню Стратегію розвитку української культури. Що цікаво, остаточний варіант програми урядовець сподівається надати на розгляд Кабінету міністрів аж 1 вересня, хоча обіцяв це зробити 6 квітня. А це 9 місяців з моменту призначення Кириленка на посаду глави Мінкульту. Чи не забагато часу в нинішніх умовах йде на розробку тексту та чи є це першочерговим питанням, пріорітетнішим за впровадження реформи Міністерства культури?
Загалом, роздавати обіцянки міністр Кириленко — майстер. Так, починаючи з 2 грудня – дня призначення – у міністра культури назбиралася 21 обіцянка, статус якої ми визначаємо як «у процесі» виконання. Чи будуть ці зобов’язання виконані – велике питання.
Окрім незначних «досягнень» урядовця, можна відзначити ще дещо. Мінкульт припинив співпрацю з Музейною радою та Науково-методичною радою з питань культурної спадщини. А ще, за словами діячів культурного цеху, увійшов у конфлікт зі спільнотою. Так, археолог, член Українського комітету ICOMOS і комітету Blue Shield Ukraine Тимур Бобровський написав відкрите звернення до Кириленка з вимогою добровільно піти у відставку. Серед претензій до міністра культури є й питання прозорості кадрової політики.
«Кожен день суспільство отримує інформацію про нові призначення керівників ключових культурних установ, які здійснюються виключно директивно, без попереднього обговорення та відкритого конкурсу. Деякі з цих призначень, м'яко кажучи, сумнівні, вони можуть мати злочинні наслідки, про які постійно попереджає громадськість», – йдеться в листі Бобровського до Кириленка.
Сумнівна кадрова політика міністра культури – це про призначення на пост директора «Софії Київської» Ніни Куковальської – старого керівника, відносно якої, за даними мас-медіа, порушено три кримінальних провадження.
До речі, 24 березня 2015 року пан міністр запевнив, що в квітні буде представлена нова редакція закону про охорону культурної спадщини. Квітень спливає кінця, а у прес-службі Міністерства культури одразу відповісти на питання, коли ж саме буде представлений документ, не змогли, мовляв документ досі на внутрішньому розгляді Міністерства, і якщо встигнуть – презентують громадськості в квітні.
Також серед вкрай неоднозначних ініціатив очільника Міністерства культури, фінансова підтримка відомством тільки тих культурно-мистецьких заходів, що пов'язані з підтримкою військових і несподіване рішення В’ячеслава Кириленка стати телеведучим ток-шоу «МінКульт» на українському телеканалі 1+1. Такий крок міністра культури політологи вважають спробою «знайти своє місце».
«Стратегічним завданням міністра культури було тримання паузи поки з’являться гроші. Сказати, що Кириленко щось встиг, не можна. Мені здається, що він до кінця не розуміє місію Міністерства на найближчий час: рік, два, три. І він присвятив забагато часу інтуїтивному пошуку свого місця в структурі культури», – розповідає в коментарі «Слову і Ділу» політолог і за сумісництвом поет Володимир Цибулько.
За його словами, Кириленко хоче стати комунікатором між різними групами впливу, стилістиками і жанрами. «Але це не зовсім його. Попри освіту, все-таки в нього немає розуміння творчої практики та мотивів творчості. Мені здається, це (створення ток-шоу – авт.) все спроба проявити ініціативу там, де немає фінансів. Тоді і виникають такі «ритуальні танці», – коментує експерт ініціативу щодо створення ток-шоу «МінКульт».
Що ж, міністрів-популістів ми вже бачили, а от міністрів-телеведучих – ні. Цікаво тільки, що ж станеться з тією купою поки що невиконаних обіцянок, і чи не відійде урядова робота на другий план через блакитний екран.
Анастасія Соснова, спеціально для «Слово і Діло»
***
Редакція «Слово і Діло» може не поділяти точку зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує винятково роль носія.