За роки незалежності українські політики здобули неабияку майстерність у вмінні змагатися в популізмі. Період передвиборчої боротьби – найулюбленіша стихія для наших кандидатів у новому протистоянні за розподілення владного ресурсу. А от будь-яка системна робота з урахуванням слушних зауважень опонентів у міжвиборчий період – слабка сторона наших можновладців. Навіть отримавши безпрецедентний кредит довіри, вони продовжують міжусобні війни за розподіл ресурсів, а подекуди й влаштовують справжні медійні війни.
А от покроково слідувати світовій практиці демократичних країн, виявляється, занадто складне завдання і для нардепів, і для урядовців, і для Президента. Свідчення цього – буксування із проведенням якісних змін у правилах гри, за якими житиме українське суспільство. Для втілення найамбітніших мрій, в українському політикумі склалася унікальна сприятлива ситуація: маємо нового Президента, нову Верховну Раду із стабільною коаліційною більшістю у 300 голосів, оновлений Кабмін, в якому деякі з міністерств очолили іноземці із західною освітою, фінансову допомогу країн Заходу. Єдина несприятлива обставина – війна на Донбасі з постійно зростаючою ймовірністю до посилення військових дій на решті території східної України.
Втім, навіть у період «затишшя» на Донбасі, нова влада не демонструє прискорення до втілення омріяних реформ. Мабуть, саме цього так очікують українці: не пустопорожніх розмов, а реальних кроків, нехай навіть згодом вони виявляться хибними. Список із 17 реформ чітко сформульований 5-ма фракціями парламенту 8-го скликання наприкінці 2014 року в коаліційній угоді, а згодом – у січні 2015 року – закріплений указом Президента у стратегії розвитку України на період до 2020 року – «Стратегії-2020». Завдяки зусиллям чиновників Адміністрації Президента свою роботу розпочала Національна Рада реформ, яку очолив Петро Порошенко та до якої увійшли міністри, нардепи, чиновники АП, секретар РНБО та представники громадськості.
Увійшовши у звичну та зручну для себе циклічність, коли між кожними новими виборами минає 1-2 роки, вітчизняні політики, вочевидь, не знехтують можливістю як слід відпочити влітку, аби восени з новими силами поновити свої потуги до реалізації реформ. Традиційно, літня пора – період затишшя і підготовки до осіннього сезону. Як і минулого року, цьогоріч літній період ознаменується ще й підготовкою до чергових виборів – на цей раз до місцевих органів влади. Тож прогноз для подальшого втілення реформ – невтішний: на жаль, зимово-весняний період активності зафіксував цілковиту неспроможність та низьку ефективність усіх гілок влади у впровадженні ключових реформ, на які так сподівається українське суспільство.
Вже на початку квітня заступник глави Адміністрації Президента та секретар Нацради реформ Дмитро Шимків звітував про невтішні темпи запровадження змін в країні: за півроку тільки 15 з 290 зобов'язань коаліційної угоди були виконані. Причому найменше змін відбулося у питанні реформування енергетичного сектору та системи оподаткування. Крім того, вадою коаліційної угоди є те, що в ній не прописані чіткі терміни виконання тих чи інших реформістських кроків.
Варто виділити кілька ключових напрямків по запровадженню реформ, де зусиль і нардепів, і урядовців, і Президента поки що явно було зроблено недостатньо. Вочевидь, основний масив роботи над підготовкою та втіленням реформ продовжиться тільки восени – вже після проведення місцевих виборів. І навіть після процесу успішного затвердження цих змін, українське суспільство зможе відчути ефект ще не скоро.
Найбільш наочно це можна продемонструвати на прикладі реформи правоохоронних органів. На жаль, зроблено вкрай мало: перший заступник міністра внутрішніх справ Ека Згуладзе особисто контролює пілотний проект з підготовки патрульної служби, ефективність роботи якої вже в червні цього року вона обіцяла продемонструвати в межах столиці. В свою чергу, і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк, і глава МВС Арсен Аваков впевнені, що основні закони щодо змін у роботі правоохоронних органів будуть прийняті Верховною Радою до кінця травня цього року. Зокрема пан Аваков заявив, що до розгляду у ВР планується подати пакет законопроектів – про органи внутрішніх справ, про національну поліцію, про особливості оплати праці окремих категорій працівників органів внутрішніх справ, про сервісні послуги та сервісні центри органів МВС, та про вдосконалення регулювання відносин у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху. Втім, експерти зазначають, що поки що у парламенті був зареєстрований тільки 1 законопроект – №1692-1 «Про поліцію та поліцейську службу» ще в січні цього року. Залишається загадкою, що саме мав на увазі міністр Аваков, говорячи про цілу низку підготовлених законопроектів.
Ще один приклад – децентралізація та регіональна політика. На цій ниві й досі триває «підготовчий етап»: розробляються проекти законів «Про місцеве самоврядування», «Про місцеві органи виконавчої влади», «Про органи самоорганізації населення», «Про адміністративно-територіальний устрій», «Про поліцію місцевого самоврядування». Основна вада підготовчого етапу – відсутність серйозної комунікативної складової із громадами на місцях. Про запровадження реформи чули вже всі, а от які конкретні кроки для її здійснення потрібно буде втілити – поки що неясно. При цьому, відповідальний за проведення реформи – віце-прем’єр-міністр – міністр регіонального розвитку, будівництва та ЖКХ Геннадій Зубко вже встиг пообіцяти, що реформа буде завершена до кінця 2015 року.
Відверто ігнорується реформа виборчої системи. Виглядає так, що новій владі зручно і вигідно проводити вибори за старим виборчим законодавством. Джерела фінансування політичних партій, відкриті партійні списки – ці питання залишаться не вирішеними і у 2015 році. Не відбулося якісних змін ні в медичній галузі, ні довгоочікуваних змін в оподаткуванні. Крім того, експерти констатують черговий провал української делегації на саміті «Східного партнерства» в Ризі: новій владі досі не вдалося запропонувати чітких дій з боку України для подальшої лібералізації візового режиму з країнами ЄС.
Олександр Радчук, спеціально для «Слово і Діло»